Вона закричала і почала завдавати ударів ще швидше. У якийсь момент сукня розкрилася надто сильно, і з неї вивалилася права цицька. Мені коштувало великих зусиль, щоб не відвертатися на неї. З кожним ударом вона тремтіла і спокушала поглянути на неї. Наче запрошувала погладити, наче кидала виклик – чи впіймаю я її в руку. Але при такій швидкості атаки це була вірна смерть. Я відкинув кинджал убік і зосередився лише на захисті...

З дитинства я був трохи закритим і замкненим, не знав, про що спілкуватися з дівчатами, як із ними розмовляти. Стосунки, якщо і починалися, то лише якось випадково або самі собою, але якщо дівчина мною не цікавилася, я ніяк не міг привернути її увагу. Мене це дуже дратувало. Хотілося це змінити, стати душею компанії, зачаровувати жінок на вписці. Мій хороший друг допомагав мені, як міг, часто влаштовував вписку. Його тусовки тривали тижнями, жінки змінювалися, але мною так ніхто і не зацікавився, навіть на одну ніч...

З цими словами вона повернулася до мене й обійняла. Стало набагато тепліше. Ми відчували дихання один одного. А незручні дотики переставали бути незручними. Вони ставали все сміливішими. Вона гладила мене по спині, я її по волоссю. І ми, звісно, злилися у ніжному поцілунку. Я почав трохи бешкетувати руками, підбираючись під її термобілизну. Поступово я дістався до її грудей, стискаючи їх міцніше. Від цього ставало трохи спекотніше. А потім вона теж почала бешкетувати руками – і тоді вже зовсім розігрілася. Я зняв із неї термобілизну. Під нею не було нічого, крім трусиків. Вона зняла з мене мою білизну, і нам більше не було холодно...

Наблизився день народження нашої бухгалтерки, яку звали Іра, і їй виповнилося 35 років. Виглядала вона дуже привабливо — струнка й висока, з невеликими грудьми. На свято вона прийшла на роботу в чорній обтислій сукні, чорних колготках та на підборах. Ще вдень я поїхав за подарунком, але потім довелося відлучитися у справах, і повернутися до початку святкування вже не виходило. Після закінчення справ повертатися знову на роботу дуже не хотілося, тим більше коли не п’єш — довгі застілля швидко набридають. Але мій колектив так не вважав, тому начальниця наказала бути на місці. Коли я приїхав, усі вже були п’яні, і мене посадили поруч з іменинницею. Я виголосив тост і вирішив, що вже коли приїхав, то хоча б нормально поїм. Ми сиділи за столом ще близько півтори години. Іра гладила мене по стегну, щось розповідала...

У потягу, як завжди, задуха. Може, коли рушимо, стане трохи легше. Ось і моє купе — хоч би попутники були адекватні, а не як минулого разу… Щойно зайшла, одразу зрозуміла, що мої надії, видно, не справдяться. На одній нижній полиці сиділа парочка й на повний голос з’ясовувала стосунки, а на другій розлігся якийсь дідусь, що намагався не звертати на них уваги. Його мені й довелося потурбувати, щоб поставити свою сумку. Парочка ж навіть не відволіклася від своєї сварки, щоб привітатися — ну й не дуже й треба було. Забралася на свою верхню полицю, вставила у вуха навушники й краєм ока почала спостерігати, як дівчина завзято вичитувала, як я розумію, свого чоловіка. Хлопець уже навіть не огризався — сидів із похиленою головою й просто слухав...

Юрко мене зовсім не впізнавав, хоча я вже явно у всі очі на нього витріщалася. Усього вісім років минуло, а він уже не впізнає. Невже я так змінилася? Постаріла? Та наче всі кажуть, що ні... А я ж його тоді безтямно кохала, та й зараз — тільки-но глянула на нього, одразу забула, що за місяць заміж виходжу. Та й взагалі, може, ця зустріч — це доля? Мене вже почало дратувати те, що моє перше кохання ніяк не реагувало на мої усмішки, і я вирішила підійти першою. От тільки треба було дочекатися, коли він буде наодинці...

Я зайшла в автобус і пішла на своє місце, яке згідно з квитком розташовувалося в самій кормі, проте воно виявилося зайняте — там сидів якийсь широкоплечий хлопець. Я, звичайно, могла сісти на вільне сидіння біля нього, але мені чомусь хотілося сісти біля вікна, хоча на вулиці вже темніло, і особливо пейзажами помилуватися точно не вийде. Лише я хотіла звернутися до хлопця, як він сам помітив, що я стою поруч, і поспіхом запитав: — Я зайняв твоє місце?

Я лежала у ванні й не могла в це повірити. Річ у тому, що я була не вдома, а в Кості. У хлопця, по якому сохла останні пів року. Ні, мені досі не вдалося його добитися, але сьогодні я зробила в цьому напрямку величезний крок. Я буквально упросила Костю, щоб він дозволив мені переночувати в нього після вечірки, розповівши вигадану історію, що посварилася з батьками й просто не можу зараз повернутися додому. І от галаслива компанія розійшлася, і я залишилася разом з Костянтином удвох...

Ніжно-рожеві соски поступово набували яскраво-червоного відтінку через його покусування та відтягування — саме цим чоловік і займався. У дівчини перехопило подих. Так, вона, звичайно, все розуміла, але… але! До такого вона не була готова. Марина все ще намагалася вивільнити руки з міцної хватки, що їй, власне, не вдалося...

Їжа знову була така собі, але я вже звик — адже ходив у цей генделик не за кулінарними шедеврами. Вже пару місяців я приходив сюди на обід, але головне було не це. Я помітив тут одну офіціантку, і вона повністю заволоділа моїми думками. Тепер, якщо мені не вдавалося вирватися на обід або її не було на роботі, я почував себе жахливо. На перший погляд, у Ніки не було нічого особливого — звичайна симпатична брюнетка середнього зросту з великими виразними очима. Але саме в цих оченятах я й потонув. Коли Ніка підходила до мого столика, я ловив кожен її погляд і слово...

Під потужними поштовхами все тіло Лілі ходило ходуном, її сісечки так спокусливо підстрибували, наче просилися в руку — і парубок, звісно, не залишив їх без уваги. Не зменшуючи темпу, він почав грубо їх м’яти, стискаючи так, що на білій шкірі залишалися помітні рожеві сліди. При цьому покидьок ще й встигав знущатися з мене: — Ну що, рогатий, так і не згадав код від сейфа? Дивись, як твоя сучка благає, щоб ти нарешті згадав...

Я почала нудьгувати й замовила в барі джин з тоніком. Відійшла вбік і почала потягувати напій через трубочку. Раптом із темряви виринув Валерка й галасливо привітався. Цей Валерка вже другий рік залицявся до мене й, схоже, не збирався зупинятися. Він був "першим хлопцем у селі", а його батьки вважалися найбагатшими у нашому містечку. Йому йшов двадцять другий рік, але виглядав він набагато старше. Одягався модняво, завжди гладко виголений і постійно брязкав золотими ланцюжками. Через нього пройшло півсотні дівчат, але він не зупинявся на досягнутому. Він хотів мене, і я це знала...

«Тільки б встигнути», – крутилося в мене в голові. «Це останній автобус на сьогодні, наступний буде лише завтра вранці, і на пари я точно запізнюся. Все через маму — не розбудила, поки збирала сумку. Я навіть не встигла переодягнутися, накинула сарафан на голе тіло. Груди погано приховані, ну й нехай, спека ще літня, а те, що трусиків нема, та й так ніхто не дізнається». Автобус уже заводився, але я прослизнула в задні двері між двома хлопцями. Один із них був у джинсах і сорочці — високий і стрункий, мабуть, з міста, а другий — по-сільському одягнений, з пляшкою пива в руках. До міського хлопця я стала обличчям, практично притулившись до нього, а рюкзак якось поставила на підлогу між ніг. Було дуже тісно і незручно стояти з розсунутими ногами, але що вдієш — треба було не запізнюватися. Зате я притулилася до гарного чоловіка.

Ну не до батька ж іти грошей просити… Так я й опинилася через 20 хвилин у його квартирі, у коридорі. Він був тільки в одних трусах і капцях. А там уже було видно, що член у нього ще не повністю стоїть, але вже й не просто «пів на шосту». — Так, часу в мене небагато — давай одразу берися до відпрацювання — сказав він і зняв труси з капцями. Член його до того моменту вже повністю стояв...

Тобто, щоб ви розуміли: в цей момент я стояла обличчям до актової зали, до всіх цих порожніх крісел. Однією рукою він узяв мене за одну половинку сідниць, другою рукою вхопив свого члена і плавно ввів його в мене всередину. Далі він вже обома руками схопив мене за сідниці та почав, так би мовити, не по-дитячому мене трахати. У той момент я так собі уявила, що якби в залі були глядачі, то оваціям не було б кінця. Мені дуже складно описати, що коїлося у моїй голові, враховуючи, що мене бере раком просто посеред актової зали на сцені у вбранні Снігуроньки мій же учень...