Одного разу, наприкінці червня, Роману подзвонила у двері сусідка — Аня, сусідка, яка жила з матір’ю навпроти. Рік тому він, тридцятитрирічний холостяк, купив собі квартиру і швидко познайомився з усіма сусідами по майданчику. А з Анею і Світланою, її матір’ю, можна сказати, навіть подружився. Кілька разів Світлана зверталася до Романа по допомогу. То розетку полагодити, то шуруп закрутити. У свою чергу, пригощала його печивом, власної випічки. Він навіть відучив Аню називати його дядьком. Тепер вона кликала його на ім'я, але ще плутала «Ви» і «Ти».
Аня також забігала до нього, щоби він допоміг їй з задачками. Вона закінчувала десятий клас. Жодних еротичних думок ні мати, ні дочка у нього не викликали. Світлана виглядала старшою за свої тридцять шість. А Аня була таким собі сіреньким мишеням — маленька, худенька, рідке волоссячко, стягнуте у хвіст. Загальну картину доповнював розсип дрібних прищиків на лобі. На свої шістнадцять аж ніяк не тягнула.
Світлана з донькою жили небагато. Скільки там може заробляти медсестра в лікарні. Але був у неї пунктик — не брати в борг. Пару разів Роман пропонував, розраховуючи потім «забути» про борг. Але Світлана — нізащо. Така своєрідна гордість.
Роман відчинив двері. Аня дуже хвилювалася, коли він впустив її. Виявилося, вона хотіла з ним серйозно поговорити.
— Якщо серйозно поговорити, то проходь на кухню. Чаю поп’ємо, — зайнявшись чаєм, Роман озирнувся на незрозумілий звук. Аня нервувала і мимоволі барабанила пальцем по столу. На ній були добряче поношені шортики й трохи розтягнута футболка. Маючи маленькі груди, вдома ліфчик вона не носила, тому крізь тонку тканину просвічували невеликі соски. Дівчина сиділа на краєчку стільця і, задумавшись, покусувала нижню губу. Зараз вона нагадала Роману горобчика.
— Дістань цукерки з холодильника, — Роман поставив на стіл дві чашки, цукор і почав наливати кип’яток у заварний чайник. — Розповідай, — він накрив чайник рукавицею, щоб дати йому настоятись.
Аня занервувала ще більше. Почервоніла, вильнула очима туди-сюди. Ніяк не могла почати.
— А Світлана знову на чергуванні? — Світлана працювала в лікарні. Роман давав Ані час зібратися з думками. Він відчував, що вона прийшла з чималою проблемою.
— Так, вона чергує сьогодні. А загалом, я... Загалом, мені... Ну, тільки Ви... — Аня мучилася, підбираючи слова, щоб почати розмову. Він її не квапив. Не поспішаючи, розлив запашний чай, підсунув їй цукерки.
Аня мовчала. Він вирішив їй допомогти.
— І так, я зрозумів — тобі потрібна моя допомога, і тобі нема до кого звернутися, крім мене? — підсумував Роман спроби Ані вимовити щось членороздільне. — Але не зрозуміло, в чому проблема.
— Загалом, у мене останній клас залишився. Треба вступати. Я хочу на англійську. Але потрібен репетитор. А в нас нема грошей. Я хочу продати свою незайманість. От! — почервонівши, як помідор, Аня втупилася в чашку. — Тебе хочу попросити допомогти, щоб не обдурили й не натрапити на маніяка. Мама нічого не знає, — додала вона ледь чутно.
Напевне, я зараз виглядаю по-дурному, — думав про себе Роман, збираючись із думками після такого зізнання. Важко, але взяв себе в руки.
— Тепер зрозуміло. Ти маєш рацію, така практика існує. А чому ти до мене звертаєшся, а не до подруги?
— У школі можуть дізнатися. Я й так там як біла ворона. А Ви як гадаєте?
— Ти, — за звичкою поправив він її. — Гаразд. Ти прийняла рішення, що ж. І за скільки, якщо не секрет?
– Деякі просять п’ять і, навіть, десять тисяч доларів, а в середньому сорок тисяч гривень. Але ж я розумію… – вона говорила, не піднімаючи голови. Кожне слово падало в простір, мов камінь. – Вони такі! А хто я? – гірко вигукнула вона. – Знаєш, як мене пацани в класі дражнять? Ні сіськи, ні піськи, і дупа з кулачок. У мене й одягу путнього нема, – вона схлипнула, – ніхто на День народження не запрошує. – Голос дівчини тремтів, схлип повторився. – Ви жодного разу на мене не дивились. Ти он з якими дівчатами знайомишся, зустрічала на сходах, і груди другого розміру, і взагалі... А на мене таку хто гляне? Хоч би тридцять дали... – вона остаточно розклеїлась, захлипала носом.
– Досить, перестань!
Роман, як будь-який чоловік при вигляді заплаканої жінки, розгубився. Він, звісно, збирався категорично відмовитись. Навіщо йому цей геморой. Але, бачачи, як здригаються її худенькі плечі, як жалібно стирчать її хребці, передумав.
– Перестань, я сказав. Що ти вже зробила в цьому напрямку?
– Нічого. Я тільки тиждень наважувалась з тобою поговорити. Думала, що треба оголошення писати. А де краще, і як – не знаю, – вона трохи заспокоїлась.
– Іди, вмийся, і будемо розмірковувати.
Сам підійшов до комп’ютера. Набрав у пошуковику «Продам дівочість», щоб ознайомитись із ситуацією. Дівочість його не «чіпляла». Він вважав, що на цьому зациклені чоловіки, які нічого не досягли. Середнячки. Тому їх і тягне – хоч тут бути першими.
– Оголошення — не найперше, що треба. Спершу, – почав він викладати план дій, коли Аня повернулась, – спершу треба зробити кілька фотографій. Виграшних. Потім уже публікувати, куди ти й прикладеш фото.
– Товар обличчям? – спробувала пожартувати Аня, поглянувши на нього запухлими очима.
– Ага. Фото треба зробити в купальнику. У тебе є?
– Так, принести? – вона повністю заспокоїлась, відчувши себе впевненіше, переклавши проблему на Романа.
– Давай, і косметику не забудь. Очі й губи треба буде підфарбувати.
Аня повернулася в халаті. Коли вона, сильно бентежачись, скинула його, демонструючи купальник, Роман подумки здригнувся. Вицвілий, з чашечками з поролону, з трусами, які були завеликі, купальник спотворював її. Аня була тендітною. На цьому тілі купальник вирізнявся жахливими плямами й горбами.
— Що, зовсім погано? — Аня навіть втягнула голову в плечі.
— Ти виглядаєш добре, худувата, але спортивно. Зарядка? — Роман оцінив рисунок живота й рук. Вона кивнула. — Але купальник нікуди не годиться. Треба інший. Є? Ні? Так я й думав. Гаразд, іди, збирайся. Поїдемо. Купимо... Жодних заперечень! Гроші не великі, нехай це буде мій внесок у твою освіту, — обірвав він її заперечення. Табу секс розповіді на paprikolu.net.ua.
У великому універсальному магазині, де майже є все Роман довго розглядав ряди купальників, переводячи погляд на Аню й назад.
— Нам потрібно щось відкрите, але без вульгарності. А тут явно твого розміру нема. Маленька ти... Те, що тут є, закриє тебе повністю. Так... — його осяяло, — де тут у нас дитячий відділ?
Аня слухняно вирушила за ним.
Серед дитячих купальників швидко знайшлося те, що треба — червоного кольору, з невеличкими трикутниками та трусиками-стрінгами. Він погнав її до примірочної. Через хвилину Роман розглядав, що вийшло. У трусики вона ледве влізла, а мотузочки ліфчика були закороткі. Ані довелося натягати трикутнички руками, щоб прикрити груди.
— Не піде, бачиш?
— Як раз навпаки. Відмінно! Дивись, усі мотузочки витягуються. Їх можна замінити, — поки вона переодягалася, він кинув у кошик купальник із дорослого відділу потрібного відтінку — звідти йому були потрібні лише мотузочки.
По дорозі до каси йому впали у вічі маски для карнавалу. Роман додав до кошика напівмаску кішки.
Коли вони повернулися додому, Аня швиденько замінила мотузочки. Купальник для зйомки був готовий.
— Іди, переодягнися у ванній, і почнемо. Підфарбуй очі, губи. Маску не забувай. Нема чого всім підряд обличчя показувати.
Взявши фотоапарат, Роман почав фотографувати дівчину, підказувавши Ані, як позувати.
— Ногу трохи вперед. Так. Добре. Тепер попку відстав. Ага. Ось так. Куди ти так ноги розсунула? Що за манери. Не варто копіювати з Інтернету найгірші зразки. Руку трохи вперед. Не забувай відривати п’яти від підлоги. Тепер закрий долонями груди й посміхнись. Сором’язливо посміхнись, а не вишкіряйся! Так, долонькою прикрий лобок. Ти бентежишся через свій маленький купальник, тому й прикриваєшся. Тепер...
— А навіщо стільки фотографій? — Аня щиро не розуміла. Вона почервоніла. Трохи збудилася, демонструючи йому своє тіло. Її пружні сосочки чітко проступали крізь тканину.
— Запам'ятай: робиться двісті знімків, публікується один чи два. А в нас усього двадцять. Тож працювати й працювати. Ти думаєш, моделям легко? — і знову почав командувати. — Сідай. Попку відірви від дивана. Що не виходить? Кому потрібна розплющена дупа, всім подобаються підтягнуті сідниці, так, як у тебе зараз. Ось, чудово. Тепер додамо трохи інтриги. Приспусти трусики збоку, ось так. Збоку гола сідниця — просто бімба. Ще пару міліметрів, щоб показалися волосинки на лобку. Як немає волосинок?
Від несподіванки Роман навіть випустив фотоапарат. Той захитався на ремені. Аня хихикнула.
— Що? Взагалі? Зрозумів. Тоді нижче трусики не спускай, порнографії нам не треба. Тепер розв'яжи верхні мотузки, стань прямо переді мною й натягни їх угору, відвівши від тіла. Та несильно, куди ти — мало що ліфчик не злетів! Куди ти весь час дивишся?
Роман простежив за поглядом дівчини. Вона вирячилась на помітний горбок у його шортах. Він любив вільні труси та шорти, і його «молодший брат», що піднявся, відтягував їх на кшталт індіанської національної хатини — вігваму. Роман із досади хмикнув і, зніяковівши, пожартував:
— Бачиш? А ти казала, що нікому не подобаєшся! А факти, як то кажуть, на обличчі.
Після цих слів він відігнув край шортів із трусами, заглянувши туди:
— Правда, малий?
Мимоволі вона теж потягнулася головою, щоб поглянути.
— Гей! Ні, дівчино, тобі ще рано таке розглядати. Гаразд, давай ще кілька знімків — і закруглюємося.
Потім вони відібрали п’ять фотографій і склали оголошення.
— Вибери псевдонім, щоб було зручніше спілкуватися.
— А який?
— Котячий. Ти була в масці кішки — от і придумай кличку.
Аня почала перераховувати:
— Мурка, Іриска, Масяня, Вінкі, Бася, Фенька, Тінні.
— Тінні — саме те. Ти — Тінні, і звуть тебе Тінні. Чудово.
Роман закінчив набирати оголошення й натиснув кнопку «Опублікувати»:
— Тепер почекаємо тиждень. Подивимося. Листи приходитимуть тобі на електронну пошту. Тримай мене в курсі.
У голові дозріли зародки певного плану. Не хотілося йому, щоб ця дівчинка потрапила у лапи всяких збоченців. Тому, змусивши Аню завести нову пошту, він ретельно запам'ятав пароль.
Після того як дівчина пішла, Роман походив по квартирі, відчуваючи певний дискомфорт у штанах і сум'яття в душі. Він хотів цю тонконогу наївну дівчинку. Йому було байдуже, чи незаймана вона, чи ні — він хотів її по-звірячому: зірвати з неї ці лахміття, увійти в неї, розломивши ноги, змусити кричати від насолоди під ним... Звичайною мастурбацією це бажання не перебити.
Роман подзвонив Милені, щоб скористатися її "надомницями". Докладно описав, яка саме дівчина йому потрібна. Милена не підвела. За годину поріг його квартири переступила тоненька дівчина з маленькими грудьми. Переступила і скромно завмерла в передпокої, виконуючи інструктаж Милени.
— Як тебе звуть — неважливо. Сьогодні ти Аня. І ти незаймана. Зрозуміла? Пам'ятаєш, як це було? — Роман оглянув гостю і залишився задоволений. — Іди, переодягайся. Якщо мене все влаштує, якщо зіграєш як треба — отримаєш у подвійному розмірі.
Він сунув їй у руки пакет із червоним купальником. За цю годину він знову метнувся до магазину і купив другий.
Дублікат Ані виявилася кмітливою і в міру жадібною. Скромно кліпаючи віями, вона пішла до ванної. Купальник виявився в самий раз. Роман дістав фотоапарата...
— Ногу трохи вперед. Так. Добре. Тепер попку відстав. Ага. Ось так. Куди ти так ноги розсунула? Що за манери? Руку трохи вперед. Тепер закрий долонями груди й посміхнись. Сором'язливо посміхнись. Так, долонькою прикрий лобок. Ти бентежишся через свій маленький купальник, тому й прикриваєшся. Тепер приспусти трусики збоку, ось так. Збоку гола сідниця... Ще пару міліметрів, щоб лобок майже повністю оголився. Так, він у тебе чудовий. Що, ти вже мокренька? Дай мені перевірити. Справді мокренька. Але ще не закінчили. Доведеться потерпіти. Розв'яжи мотузочки на спині, повернись, притримуй ліфчик руками. Тепер відпусти, зовсім. Іди сюди. Ближче. Які вони в тебе маленькі й тверді...
Відклавши фотоапарат убік, Роман накрив долонями маленькі грудки дівчини. Вона була інша, але якщо заплющити очі, то...
Він ніжно позбавив дівчину ліфчика, граючись з її грудьми. Під збентежене попискування (Але вже актриса! Ай, молодець!) — позбавив її трусиків, із задоволенням стискаючи долонями її маленькі пружні сідниці. Палець сам собою, без його участі, ковзнув у щілину, розсуваючи ніжні губки. Копія Ані спробувала стиснути ніжки, чим розпалила Романа не на жарт. Рикнув, він схопив її в обійми й бігом відніс у спальню. Майже жбурнув на ліжко.
Тьолка дуже хотіла грошей. Розплющивши очі, вона ойкнула й зігнулася на ліжку клубком, старанно закриваючись руками. Роман гепнувся поруч, охоплений однією пристрастю — увійти, взяти, оволодіти цим тендітним тілом!
Розкинувши тонкі руки, він припав губами до її грудей й ковзнув нижче. В останній момент опам’ятався — хто перед ним, — але бажання не зменшилося. Подолавши боязкий опір, він розсунув цій псевдо-Ані ноги й увірвався в її готову до всього дірочку. Це було майже те, що він хотів. Проте лише майже!
Дівку під ним підвели професійні навички. Стандартно охнувши, вона хтиво посунула стегнами, приймаючи «клієнта». Підігріваючи збудження, старанно заворушилася під ним, підмахуючи. Він, звісно, кінчив, бурхливо, геть до болю в попереку, але...
Розрахувавшись із гостею (вона, в принципі, старалася як могла), Роман пішов на кухню і хильнув грам сто горілки прямо з пляшки. Підміна не вдалася. Він все одно хотів Аню — хоч трісни!