Домашній ремонт із сюрпризом (ОПОВІДАННЯ)

Відклавши ключ вбік, Нікіта перевірив змішувач. Гаряча тече, холодна – нормально. Ніде ніщо не капає. Усе хокей! Крикнув у бік кухні:
— Господиня, приймай роботу!
Примчалася Лара, на ходу витираючи руки рушником. Покрутила вентилі. Задоволено чмокнула Нікіту в щоку.
— Дякую. Я завжди знала, що ти золото. А у нас якраз усе готово. Ходімо вечеряти, як я й обіцяла.
Вимивши руки, Нікіта вирушив на кухню, звідки лунали найсмачніші запахи смаженого м’яса з грибами — фірмової страви Лари.
З нею він познайомився років із три тому, вона якраз закінчила університет і влаштувалася до них у контору на роботу помічником менеджера. До нього. Попри різницю у шість років вони подружилися, та так сильно, що через пару місяців опинилися в ліжку. Але вона виявилася для Нікіти, м’яко кажучи, трохи ексцентричною, хоча дечому він її навчив. Вони розійшлися, залишившись добрими знайомими. Він незабаром пішов до іншої контори, вона зайняла його місце, і час від часу зверталася по допомогу чи поради, по-царськи розраховуючись домашньою вечерею з чудовим вином. Лара родом з області, м’ясом батьки дочку забезпечували з надлишком, а її дідусь ставив вино за особливим рецептом. Неодружений Нікіта смачну вечерю цінив іноді навіть більше, ніж секс.
Інколи вона просила зробити щось і по господарських дрібницях, але не нахабніла, тому він завжди відгукувався. Одним словом — товариш у спідниці.
Сьогодні він їй замінив обидва протікаючі крани змішувача у ванній. Точніше, не їй, а їм. Лара винаймала двокімнатну квартиру удвох із Вікою — чи то родичкою, чи то землячкою, Нікіта не вдавався у подробиці. Віка була молодшою за Лару і поки що гризла граніт науки студенткою в одному з вишів міста.
На кухні стіл ломився від тарілок, і дівчата вже на нього чекали. Нікіта розлив вино по келихах.
— Ну що, щоб працювало й не ламалося.
Випили, закусили. Лара від душі наклала йому на тарілку м’яса. Під їжу з вином неспішно потекла бесіда про все на світі, розбавлена жартами й анекдотами від Нікіти. За розмовами непомітно споловинили дволітрову пляшку з-під коли. Дівчата зарум’янились, атмосфера за столом стала невимушеною.
Коли Нікіта вчергове наповнив келихи, Лара розпочала бурхливу — через вино — похвалу його золотим рукам. Підлещувалася, звісно, але було приємно.
— До речі, дівчата. У вас лійка для душу вільно бовталася на шлангові. Я її добре затягнув. Тепер бризкатися не буде.
— О то облом Віці тепер буде.
— Тобто? — Нікіта з нерозумінням подивився на неї, не помітивши, як почервоніла Віка.
Лара посміхнулася й пояснила:
— Знаєш анекдот? Деякі жінки просто приймають душ, а деякі отримують від цього задоволення… У чому ж різниця? У тому, куди направлений струмінь… — вона реготала. — Віка, як начитається різних оповідань, так одразу в душ мчить, якщо я не сплю.
— Ларко! Ти взагалі чи що? — скрикнула Віка.
— От, блін. Вибач, Вікусю. Вирвалося.
Лара ляснула себе по губах, вибачаючись, спробувала обійняти Віку. Але та гнівно вирвалася.
— Зате я гола не фотографуюся в коридорі перед дзеркалом і не розсилаю ці фото всім підряд.
Лара збентежено гекнула. Пробурмотіла, звертаючись до Нікіти:
— Чорт! Це неправда, не всім підряд, а лише одному. Була така пригода з листування. Костік-фантазер, — вона мрійливо усміхнулася й з нарочитим жалем промовила. — От бачиш, яка молодь активна пішла. Ніякого особистого життя. Підглядає, стежить…
— Та ти сама добра в цьому. Сама підглядаєш! — кинула Віка, вже значно тихіше.
— Там і підглядати особливо не треба, — обернулася до неї Лара. — В одній квартирі живемо. Ти коли щось таке читаєш, стільцем скрипиш або ліжком. Двері ж тонкі, усе чутно. І планшет у тебе часто десь валяється… А про моє листування ти звідки дізналася? Га? — Лара вимогливо втупилася у Віку.
Та збентежено сіла на стілець. Узяла в руки келих, задумливо покрутила його, ковтнула.
— Ну так, підгледіла. Але ти сама винна, — підхопила вона. — Ти гадала, що я сплю, коли фотографувалася. У тебе на телефоні спалах яскравий. Я й помітила. А зґук кнопок тільки глухий не почує. Ось мені й стало цікаво… Потім, звісно, не втрималася, потихеньку прочитала у тебе на телефоні.
— Так, дівчата, годі тут з'ясовувати. Що ви чіпляєтеся? Подумаєш. Мало хто і як розважається. Давайте, закінчуйте! — Нікіта рішуче махнув рукою.
— Так я що? Я ж нічого такого не роблю, — з невинним виглядом сказала Лара. — Мені соромитися нічого, на відміну від… хто з хлопцями футболку зняти бояться, — єхидно додала вона.
— Футболку? — фальшиво здивувалася Віка й тут же відрізала. — Звісно, футболку… Я не ти! Буду ще перед кожним оголюватися.
— Канєшно, канєшно, — кивнула Лара, не дивлячись на неї. — Світло вимкнула, штори засунула, труси зняла, а футболку — ні в яку. Бідний Павло. Може, тому ви й розійшлися?
— Усе! Годі! — Нікіта знову спробував закликати їх до розсудливості, але Лару понесло.
— Гадаєш, я не знаю, у чому справа? Прекрасно знаю. Соромишся свого розміру, — вона виразно глянула на Вікині груди. — А даремно. І себе мучиш, і хлопців. Вони напевно тебе трохи дивною вважають. І слушно. Бери приклад з мене. Не п’ятий розмір, і не третій навіть, але що є, те є. Усе моє. Проте все натуральне, без поролону.
Віка збентежилася, почервоніла. Мабуть, із поролоном Лара потрапила в точку. Їй вона програвала. У Лари була чесна двійка, а Вікині груди були набагато менші. Нікіта подумав, що зараз Віка психане й піде, але не тут-то було. Вона й не думала здаватися.
— Звісно, не соромишся. Може, тому ти в магазин без трусів ходила й гола на сходовому майданчику селфі робила?
Наївний, Нікіта знав — Лару так просто не збентежиш. Вона лише поблажливо посміхнулася.
— Точно. Костян такий фантазер… Вмів дівчину заінтригувати. Знаєш, які відчуття? Адреналін так і пре… Кайф! Тобі не зрозуміти. Боягузка!
— Та сміливі́ша за деяких, — не здавалася Віка.
— А тобі слабо?
Лара, пильно дивлячись на Віку, повільно розстібнула халатик. Усі ґудзики зверху донизу й розсунула поли, оголюючи груди. Халатик зіслизнув з плечей, оголюючи її ще більше, але вона й не думала поправляти його.
Над столом повисла тиша. Віка витріщилася на Лару. Обережно покосилася на Нікіту. Той лише щелепою клацнув, оговтуючись. Усміхнувся — Лара у своєму репертуарі, безшабашна. Одного разу вона його спокусила в обідню перерву, прямо в кабінеті, попередньо знявши трусики в туалеті. Він тоді ледь встиг замок закрити — так швидко вона на нього накинулася.
— Ну то що, слабо? Боягузиха! — повторила свій виклик Лара, переможно усміхаючись і насолоджуючись ефектом. Кинула Нікіті, не думаючи прикриватися: — Давай, Нікіто, наливай, щось спрага замучила.
Її груди спокусливо колихнулися.
Остаточно взявши себе в руки, він знизав плечима й наповнив усі три келихи, спромігшись не пролити ані краплі, хоча стирчачі соски Лари так і притягували погляд.
— Роздягтися — великого розуму не треба, — буркнула Віка.
— Погоджуюся, — відгукнулася Лара, беручи келих у руки. — Великого розуму не треба. Проте на хлопців діє безвідмовно. Скажи, Нікітосе! — вона підморгнула йому, простягаючи келих.
Нікіта усміхнувся й чокнувся.
— Трохи є.
— Та не трохи, а цілком нормально діє, — хмільна від вина й своєї витівки засміялася вона, свердлячи поглядом його ширинку. — От дивись, він поглядом у мені скоро дірку пропалить. Причому, зауваж, діє незалежно від розміру. Вчись, Вікусю! — і зробила добрий ковток із келиха.
Випив і Нікіта.
— Та чого ти до дівчини чіпляєшся, — сказав він, стаючи на захист збентеженої Віки. — У неї все нормально. Пружні такі грудки, з чарівними маленькими сосочками. Я полюбляю ці вільні топіки. Варто дівчині нахилитися — і таємниць не лишається, — вирвалося в нього. Схоже, і він заразився Лариною безшабашністю.
— Бачиш, Віко, як у хлопців усе просто. Все помічають, все оцінюють. Думки різні думають… Він тебе очима вже тисячу разів роздів і подумки взяв різними способами, а ти все тремтиш як осиновий лист.
— Та хто тремтить? Хто тремтить? Вчити вона мене ще буде. — Віка рішуче струснула головою. — Я й сама… Гадаєш, ти одна така…
Випрямившись на стільці, вона рішуче стягнула легкий топік на бретельках і гордо втупилася в Лару.
— Ну! З'їла?
— Браво, — Лара пару раз плеснула в долоні й, не втримавшись, додала. — Тільки червоніти не обов’язково, — чим ще більше загнала Віку в сором.
Боячись глянути на Нікіту, напівгола Віка поспішно схопила келих, зробивши великий ковток. Закашлялася. Крапля вина скотилася з куточка рота й була швидко злизана.
Нікіта не зводив з дівчини очей, смакуючи спокусливі деталі: її тремтячі грудки, маленькі коричневі ареоли навколо сосків, краплю червоного вина на білій шкірі, рожевий язичок. Але раптом пролунавший голос Лари повернув його до реальності.
— Бачиш, Віко, легким рухом руки ти перетворилася на центр всесвіту для нього. Нікітосе, щелепу підбери, об підлогу брязкає. Ти сильно на дівчину не збуджуйся. Вона у нас майже невинна, напевно, і в рот до пуття взяти не вміє. Тож доведеться йти додому в розчепірку. Яєчка то бо-бо будуть.
— А чого ти за мене все вирішуєш? Сама ж не одразу все пізнала. Та й нехитра це справа. Подумаєш.
— Може, тоді продемонструєш?
— Тільки після тебе!
— Та, будь ласка, — знизала плечима Лара.
— Залишивши халатик на стільці, вона опустилася на коліна. Нікіта трохи очманілий від розвитку подій, відсунувся від столу разом зі стільцем. Лара розстібнула ширинку й, озирнувшись на заціпенілу Віку, дістала напружений член. Підморгнувши подружці, з почуттям облизнула голівку, засунула в рот, витягнула, знову облизнула. Багатозначно подивилася на Віку.
Шляхи для відступу у Віки були відрізані. З деяким зніяковінням Віка зіслизнула на підлогу. Обережно доторкнулася до стирчачого члена, кинувши погляд на Лару. Та насмішкувато давила либу. Віка приречено нахилилася й нерішуче торкнулася голівки язиком. Потім ще раз. Облизала її. Широко розкривши рота — навіть занадто широко — засунула голівку всередину. Спробувала посмоктати й поперхнулася, виштовхнувши голівку.
Лара фиркнула. Весь цей час вона уважно стежила за діями Віки, як здалося Нікіті, з деякою часткою ревнощів. Але, можливо, йому лише здалося. Він був не в тому стані, щоб щось ретельно аналізувати. Дивним чином незграбні рухи Віки збуджували його сильніше, ніж умілі ласки якоїсь досвідченої коханки.
Почувши фиркання, Віка знову нахилилася й знову облизнула голівку члена, затримавшись на секунду на вуздечці. Ямка вуздечки чимось привернула її увагу, і вона, склавши язичок, лизнула її по-особливому. Нікіта здригнувся — язичок Віки, ставши твердим і гострим, доставив особливі, ні з чим не порівнянні відчуття. Дівчина це помітила й повторила ласку кілька разів, змушуючи Нікіту напружуватися від насолоди. Віка почувала себе впевненіше. Залишивши вуздечку в спокої, широким рухом облизнула голівку, і її язичок знову завмер над вуздечкою. Нікіта нетерпляче смикнувся. Дівчина, задоволена собою, подивилася на нього, і її язичок знову заковзав по вуздечці — і не просто заковзав, а з якимись вивертами: то прямо, то хвилеподібно, то вгору-вниз, то вправо-вліво. Боячись поворухнути руками, щоб не налякати дівчину, Нікіта лише дозволив собі відкинутися на спинку стільця, віддавшись у владу спритного язичка.