Початок розповіді читайте тут... Минув тиждень. Першого дня на скриньку прийшло близько п’ятнадцяти листів, другого — сім, третього — п’ять. Роман знав, що найбільша активність проявляється в перші три-чотири дні, потім різко йде на спад — оголошення губляться серед десятків нових, відсуваючись у переглядах все нижче і нижче.
Перші два дні йому доводилося залазити в її скриньку майже що п’ятнадцять хвилин, контролюючи вхідні повідомлення. Він залишав найбільш одіозні, решту видаляв. До речі, видаляти особливо багато й не довелося. Надходило переважно сміття.
Аня двічі забігала до нього, розповідаючи, що пишуть. Він дав їй установу — треба почекати днів п’ять, потім усе подивимось і проаналізуємо, а поки нікому не відповідати.
З кожним днем вона ставала все більш пониклою. Страх, сором, очікування та певне збудження зникли — залишилось лише розчарування.
— Ну таке… Одна гопота чи онаністи, — виніс вердикт Роман, переглянувши всі отримані листи.
— Ти бачиш, я нікому не цікава. Може, ціну знизити? Нехай буде двадцять тисяч, — Аня ледве стримувалася, щоб не розплакатися.
— Так, не вішай носа. П’ять днів ще не минуло. Чекаємо!
На п’ятий день Роман написав сам, звісно, не від свого імені. На цей лист вона мала звернути увагу. Так і сталося. Вона прискакала до нього того ж вечора.
— Схоже, ти виявився правий, — трохи соромлячись, розповідала Аня. — Сьогодні прийшов лист від нормальної людини. Хочеш подивитися? — вона швидко відкрила пошту на його комп’ютері. Роман переглянув повідомлення.
«Доброго дня, Тінні! З цікавістю ознайомився із Вашою пропозицією. Загалом вона мене влаштовує. Але є невеликі моменти, які не дозволяють мені прийняти остаточне рішення.
Трохи про себе. Мені близько сорока, одружений, дітей нема. Заробляю достатньо, щоб радувати себе невеликими пригодами.
Проблема в тому, що я досить відома в місті людина, і мені не хотілося б порушувати своє інкогніто. Для мене це дуже суттєвий момент. Тому я хотів би, щоб наша зустріч, якщо вона відбудеться, пройшла із «закритими обличчями». Як це зробити — напишу пізніше. Зараз від Вас потрібна лише принципова згода. Якщо Ви не проти моєї умови, то я навіть готовий, на підтвердження серйозності намірів, виплатити аванс — третину від суми.
І, звісно, Вам не варто нічого боятися. Я віддаю перевагу традиційному сексу. Ніяких відхилень не буде.
Чекаю Вашого рішення.
Петро.
P.S. Зрозуміло, що це псевдонім».
Роман погодився, що Петро, мабуть, серйозна людина. Хоча, підтримуючи легенду, висловив деякі побоювання щодо горезвісного інкогніто.
Аня відразу накатала відповідь і, лише надіславши листа, засумнівалася.
— А раптом він збоченець? А раптом фрік якийсь, і взагалі? Щось трохи страшнувато…
— Але, по-перше, завжди можна все скасувати. А по-друге, давай подивимося, що він напише, а потім уже вирішуватимеш.
Він намагався її заспокоїти, але вийшло погано — Аня так і пішла до себе, переживаючи, що, втім, цілком зрозуміло.
З відповіддю Петро не затягував — надіслав її вже наступного дня, і з замиранням серця почав чекати приходу Ані.
Дівчина прийшла задумлива. Нічого особливо не розповідаючи, дала прочитати листа. Коли Роман відірвався від екрану, Аня подивилася на нього із німим запитанням.
— Ну, я не знаю, — знизав він плечима. — Виглядає все обґрунтовано, серйозно. Зрозуміло, що квартира буде не його, і не схоже, що тип неадекватний. Усе розписано детально. Продумана кожна дрібниця. Але тобі вирішувати.
— У мене теж таке враження, — задумливо промовила Аня. — Але все одно страшно. Може, відмовитися, поки не пізно? Але як тепер відмовитися — сама, можна сказати, напросилася. Якщо відмовлюся, вважатиме дурепою.
— Та начхати, що він там буде вважати, ти ж його не знаєш.
— Та я не про нього, — ледве чутно сказала дівчина, дивлячись у підлогу.
— Значить, скасовуй усе. Збережеш себе для коханого…
— Та, Романе, не така вже й це цінність. Може, у ваші часи… А зараз… — вона махнула рукою. — Половина дівчат уже того. Хто п’яний, хто з інтересу, одна навіть на спір. А з пов’язкою на очах, як Петро пропонує, ще навіть краще. Не буду його пику згадувати, — злісно додала вона. — Піду, — уперто тряхнула головою. — От намалювалася тут… Тебе відволікала, а сама як мала дитина. Піду — і все. Трохи потерплю. Треба думати про майбутнє.
— Ну, дивись, — похитав головою, промовив Роман, сам сумніваючись, чи варто було це затівати. — Тільки аванс здери з нього обов’язково. Хай знає, що ти дівчина серйозна.
— Так. Нехай усе так і буде, — підсумувала Аня.
Ввечері Роман, точніше Петро, отримав від неї короткого листа із номером електронного гаманця:
«Я згодна. Усе влаштовує. Призначте день. Тінні»
Перевівши аванс і дещо підготувавши, Роман назвав адресу та дату, підігнавши під чергування Світлани, щоб в Ані вечір був вільний. Час — восьма година, не рано, але й не пізно.
— Знаєш що, — сказав він дівчині, коли вона прийшла до нього з новинами. — Давай підстрахуємося. Ти поїдеш на таксі, як він і просив. Але я буду в тому районі. Якщо все гаразд — скинеш коротке смс. Якщо протягом двадцяти хвилин смс не буде — штурмуватиму квартиру, — він усміхнувся.
— Добре. І знаєш що, — Аня подивилася йому в очі. — Дякую тобі, — із почуттям промовила вона.
Йому стало ніяково. Якби Аня знала… Ховаючи збентеження, Роман відбувся невиразним вигуком.
У призначений час Роман, трохи посміхаючись над своїм хвилюванням, чекав Аню в орендованій однокімнатній квартирі. Він добре підготувався. Вікна в кімнаті й на кухні були завішені. Горіли лише дві світлодіодні свічки — одна в передпокої, друга на сервірованому столі (тарілка з нарізаними фруктами, пляшка легкого вина, два кришталеві келихи й троянда у вазі). На розкладеному дивані — нова постіль. Роман надів окуляри з прозорими склами, під носом червоніли наклеєні вуса, а для додаткового маскування він обприскався іншою туалетною водою. Усім відомо, як добре жінки відчувають запахи.
О п'ятій на дев'яту (що з них узяти — жінки) пролунав звук відчинених дверей: вони були незамкнені, й пролунали кілька невпевнених кроків.
— Привіт, Тінні, — мовив він, з’явившись у передпокої. — Нарешті я тебе дочекався. Роззуватись не треба, прошу до столу.
Він особливо підкреслив останнє слово, щоб хоч трохи відволікти думки дівчини від постелі. Говорив він вільно, трохи шепелявлячи, вживаючи примітивних заходів, аби змінити голос.
— Ти чарівна, в житті набагато краща, ніж на фотографіях, — промовив Роман, коли Аня несміливо, боячись озирнутися, сіла на краєчку крісла.
— Д-д... д-д... добрий вечір... — промовила Аня, тремтячи, боячись поглянути на нього.
Зате Роман без жодного збентеження із задоволенням розглядав свою юну сусідку. Такою він її ще не бачив. Вона причепурилася: вбралася в легеньку коротку сукню і босоніжки на високих підборах. Наклала макіяж, і зараз, у напівтемряві, її очі притягували його погляд, мов дві бездонні криниці, а губи, розпашілі від помади, вабили, змушуючи серце битися частіше. Він уявив, як вона задихатиметься від насолоди, злегка прочиняючи ці гарні, нафарбовані лише для нього губи…
Щоб відволіктися, він розлив вино по келихах. Промовив кілька традиційних тостів, паралельно теревенячи з Анею про дрібниці. Хвилин за двадцять вона трохи заспокоїлася, розслабилася, навіть кілька разів усміхнулася його жартам.
Вирішивши, що мить настала, Роман поклав перед дівчиною пов’язку на очі.
— Пам’ятаєш, Тінні, про що ми домовлялися?
Вона миттєво стала серйозною. Пильно поглянула на нього й кивнула. Надягла пов’язку. Поправила — й завмерла у кріслі, склавши руки на колінах.
Роман підвівся, зняв непотрібні тепер окуляри й дурнуваті вуса, взяв Аню за холодну руку й потягнув, ставлячи її на ноги. Шепнувши, щоб вона нічого не боялася, розстібнув ґудзик на спині й спустив з гострих плечей бретельки сукні. Допоміг їй вибратися з неї, акуратно повісивши на спинку крісла, зняв босоніжки й поклав дівчину на диван.
Вона лежала перед ним майже повністю оголеною. Маленька біла білизна майже нічого не приховувала. Роман захоплено розглядав дівчину.
Дав хвилинну паузу, щоб напружилися її нерви в очікуванні, а потім почав легкими, в один дотик, пальцями гладити її по плечу, шиї, щоці, поправив волосся на чолі й знову став пестити ніжну шкіру шиї, тендітне дівоче плече... А потім нахилився до неї майже впритул, проте ще не цілував, тривожачи її й збуджуючи близькістю свого обличчя. Адже вона ж не спала. І близькість чоловіка, його обличчя, рук, дихання, його долоня на оголених ключицях — вона лежала перед ним, наче принишкле звірятко. Їй було просто страшно лежати ось так, оголено-беззахисною. Аня навіть дихати перестала. І коли Роман нарешті не накинувся на неї, а лише ніжно поцілував у губи — це було, мабуть, як помилування. Вона лише полегшено перевела дух, а її губи відповіли йому легким пружним рухом.
Тепер вони цілувалися насправді. Роман обійняв її, і його рука владно й спокійно пірнула до її грудей, до вузького, що стягував її груди ліфчика.
— М-м-м... — заперечно промуркотіла вона під його поцілунком, але він уже намацав у неї під лопатками застібку й одним рухом пальців розстібнув непотрібний ліфчик.
— М-м-м... — ще раз слабко промовила вона запечатаними губами. Але чоловіча рука вже була на крихітній, милій, завбільшки з пів апельсина, дивно твердій грудці.
Раптом Роман прибрав руку, відірвав своє обличчя від Анчиних губ, взяв її під пахви й посадив на дивані. Вона була легка, як лялька.
— Давай не поспішатимемо, — сказав Роман, наливаючи вино й подаючи келих дівчині.
Вони випили, і він знову поцілував її й зрозумів — що вона дуже, дуже хоче цілуватися — вона притулилася до нього всім тілом, і пружні кульки її дівочих грудей притиснулися до його грудей. Він вже без сорому гладив її по всьому тілу, час від часу торкаючись лобка, прихованого поки ще тонкою тканиною трусиків.
Роман роздягнувся і приліг на диван поруч, не нависаючи над нею. Він зробив це для того, щоб не лякати її, щоб їй було спокійніше. Вони цілувалися, він гладив її плечики, спинку, потім перевернув її на спину й торкався обличчям її волосся, а його руки вкрили долонями її грудки, а потім одна рука пірнула вниз, до її трусиків, палець ковзнув під резинку.
Аня слабо здригнулася. Роман тихо промовив:
— Ну, чекай, чекай, не бійся...
Вони знову цілувалися. Її очі були щільно заплющені, але губи вже давно зрозуміли свою нехитру роботу — вони то пестили одне одного з ніжністю, то впивалися як насоси, а то й просто кусалися — губи кусали губи. І знову — жадібні, в засмокт, поцілунки.
Трусики злетіли з її тіла, наче їх і не було. Аня вже важко, уривчасто дихала, її тіло ніби вібрувало в його руках. Роман періодично відривав від себе її губи й цілував її плечі, груди, живіт. Його гарячі губи легко знаходили ціль — пружні коричневі сосочки, туго згорнутий і заглиблений у крихітну ямку пупок і його околиці, та гладенький лобок із крихітним, майже нерозвиненим клітором. Губи її щілини були закриті, як стулки раковини. Коли його язик торкався теплих стиснених губок, Аня здригалася й завмирала із застиглим диханням, і вже жодна жилка не тремтіла на її тілі. У неї просто зупинялося серце в цей момент — від страху, від збудження, від насолоди. Але поцілунки і язик Романа потроху зробили свою справу — щілина поступово розкривалася, оголюючи свої вологі скарби.
Член у Романа тремтів від нетерпіння, солодкий біль мучив його поперек. Він стримувався з останніх сил, намагаючись думати про щось стороннє.
Нарешті він, спираючись на руки, ліг на неї, ногами розвівши вбік її худесенькі ніжки. Вона спробувала стиснути ноги останньою, безнадійно-покірною спробою, але Роман промовив: «Зачекай, не заважай, усе буде добре» — і руками ще підняв її коліна, щоб відкрити своєму членові шлях. Тепер член м'яко напливав на неї, вологий торкався теплих губок і владно, наполегливо, та й не поспішаючи, вдавлювався в її крихітну ледве розкриту щілину.
Тихе, здригуюче, очікуюче на біль створіння лежало під ним із розкиданими по подушці волоссям, із розкритими губами, тоненькою шийкою, тендітними плечиками й нерівно дихаючими грудьми. «Може, ну його, — раптом подумав Роман. — Кінчити їй на живіт і не мучитися! Навіщо це все потрібно? До біса …»
Але тут новий приплив похоті відкинув ці думки, член Романа затремтів від нетерпіння, і він, вже не роздумуючи, керований не мозком, а древнім інстинктом, почав впроваджувати член у ледве розкриті губки її щілини.
Аня застогнала, Роман одразу ж перехопив її рот рукою й затулив долонею так, щоб дозволити її зубам вгризтися в долоню, якщо їй буде вже дуже боляче. Вона завертіла головою по подушці, але він і це зупинив і лише чув з-під долоні її стогін, а тим часом член продовжував наполегливо й могутньо розсувати її вузьку щілину. Еротичні оповідання на paprikolu.net.ua. Роман відчував, як усередині цієї щілини якісь хрящі неохоче розступаються, розступаються, і нарешті — цей, казково солодкий миг проникнення! Роман не відчув ні укусу, ні того, як вона скрикнула під його долонею — він відчув таке безмірне блаженство від її гарячої плоті навколо члена, що в ту ж мить витягнув його з її тіла. Потужні струмені гарячої сперми вирвалися з нього з такою силою, що залили їй шию, груди, підборіддя. Потім, коли він упав поруч із нею на постіль, намацав рукою рушник під подушкою й почав витирати ним її й себе, Роман побачив кров на своєму члені — її кров.
Аня лежала на боці, відвернувшись від нього обличчям до стіни, Роман силою притягнув її до себе й почав цілувати вологі від сліз очі. За кілька хвилин ці поцілунки стали взаємними, вона відповідала його губам і знову притискалася до нього всім тілом, і ще за п'ять хвилин його член знову був готовий до роботи.
На вологому, закривавленому простирадлі Роман знову оволодів нею — вже жінкою. Ще не до кінця розсунуті хрящики її щілини стискали його член судомним обхопленням, і він відчував, що їй ще боляче й неможливо прийняти його цілком, що він розірве її нутрощі, якщо одразу увійде до кінця, але хвилина за хвилиною він занурював його все глибше, відчуваючи відповідну реакцію, підказуючи, поправляючи... Нова жінка народилася цього вечора на закривавлених простирадлах.
Потім він пішов у ванну кімнату і вологим рушником витер її. Вона піднялася з дивану і захиталася. Безпорадну, наче п'яну, Роман сам одягнув і взув її. Вклав у руки приготовлений конверт із грошима.
Вона піднялася на носки, поцілувала його в губи й зірвала пов'язку з очей. Її очі спалахнули жартівливим веселим блиском.
— Дякую, Романе, — сказала вона, усміхаючись до здивованого Романа. — Цього не треба, — вона сунула йому конверт у руки. — Ти чудовий. Саме таким я й хотіла бачити свого чоловіка... Ти знаєш, якщо чесно, через свою педантичність я почувалася в класі неповноцінною, типу того. Дівчата трохи посміювалися з мене. А тепер... Ти так спритно все придумав. Дякую!
Вона цьомнула його ще раз і, трохи поморщившись від болю внизу живота, просто промовила:
— Може, поїдемо додому?
