Ох і важко бути класним керівником випускного класу! Мої 25 учнів усі соки випили з мене за останній рік. Вони і їхні батьки. Чому вони всі вважають, що саме я повинна бути відповідальною за все? За життя, здоров’я, навчання, оцінки, атестати? Адже і в мене своє життя є! Мені всього 32 роки, а я нічого, крім парт і шкільної дошки, й не бачила! Мені ніколи ходити по театрах, клубах чи дискотеках.
Травень підходив до кінця, і на моїй шиї висів важким тягарем останній обов’язковий у нашій школі захід – похід за місто, бажано з ночівлею. Мої бешкетники чекали з нетерпінням, коли можна буде нарешті вирватися на свободу, на природу й відірватися. Я ж чекала цієї події з жахом. Сама я не любителька ніякої природи, тим паче всіх цих наметів, вогнищ та іншого. Щастя, що з нами зголосилися йти батьки – татки двох дівчат, Інги та Лери. Самі дівчата ще ті відчайдухи, готові у вир із головою. От тому їхні батьки й непокоїлися. Хоча, на мій погляд, вже було пізно. Весь мій клас жив майбутнім виходом, готувалися, щось закуповували, якось вчасно домовилися про ночівлю на турбазі. Загалом настав той самий день, і довелося вибиратися у суботу зранку в незвідані далі.
З моїх 25 учнів вийшли в похід тільки 20 (вже добре). З них лише три дівчини (а це погано). Краще б вдома залишилися Ігор Марченко та Семен Суботін – найнахабніші й некеровані. Але, як мені сказали колеги-педагоги, саме для таких ми й працюємо. Саме вони-то і душа компанії. Обидві душі спокійно тягли за плечима величезні наплічники, ще й багаж дівчат на свої плечі взяли. Батько Лери – Павло якось непомітно, наче доглядаючи за мною, перехопив мою дорожню сумку, а тато Інги – Микола слідкував за порядком, інколи покрикуючи, інколи підганяючи тих, хто відставав. Зупинилися на півдорозі до турбази, дехто відійшов у кущі, інші просто присіли й закурили. Те, що в моєму класі більша частина палить, я й так знала. А що робити? Та я й сама не гребую. Загалом передихнули й в путь. До турбази дісталися лише ближче до вечора. Кілька будиночків, спільний майданчик посередині, недалеко озеро, ну і місця для мангалів та іншого подібного. Ноги в мене, чесно кажучи, гуділи, як і голова. Микола посадив мене в тіні біля одного з будиночків і наказав відпочивати й ні про що не турбуватися. Швиденько розвели вогонь, стали щось смажити, поповз смачний солодкуватий димок. І я зрозуміла, що страшенно зголодніла.
– Алло Андріївно, – покликав мене Павло, батько Лери. – Долучайтеся!
Сиділи хто де – хто біля самого мангалу, кілька людей на терасі біля одного з будиночків, решта трохи далі під деревами. Уся моя гоп-компанія саме там була. Микола з Павлом посадили мене між собою, вручили тарілочку з ароматним м’ясом і пластиковий стаканчик із рожевим вином.
– То як, адже це ж… – почала була я.
– А ми нікому не скажемо, – упевнено й серйозно сказав Павло. – А чим м’ясо запивати? Водою?
Я накинулася на їжу й непомітно для себе з’їла все, що було на тарілці та в стаканчику.
– Ого! – здивувався Микола. – Та у вас апетит. Повторимо.
Друга тарілка й знову вино в стаканчику. Я трохи захмеліла, посмілішала, тому вино випила відразу, а потім уже взялася закушувати. Другу порцію, чесно кажучи, ледь подолала.
– А запити? – запропонував Микола й оновив мені стаканчик.
Я випила із задоволенням і, відчуваючи, як мені добре, дістала цигарку. Павло ж витягнув із наплічника пляшку горілки.
У цей час мій Суботін уже щось наспівував під гітару, всі йому підспівували, сидячи поруч, лише ми втрьох, дорослі, були трохи осторонь. Павло недбало обіймав мене за талію, і мені це подобалося. Повільно насувались сутінки, з’явилися перші комарі, усі почали відмахуватись, і Павло гучно скомандував:
– Так, а тепер по будиночках! Завершуємо туалетні справи й за пів години – відбій!
Мені, чесно кажучи, не хотілося, так добре було сидіти, слухати пісні, особливо коли чоловіки поруч і один погладжує по спинці, а другий торкається колін. Боже! Як так! Я підхопилася, і голова в мене помітно закрутилася.
– Алло Андріївно, ви що? – насмішкувато промовив Семен Суботін, який проходив повз. – Втомилися?
– Так, Семене, – пробурмотіла я. – Важкий день.
– Ну тоді на добраніч, – побажав мені мій учень.
– А ось і наш будиночок, – сказав Микола, махнувши рукою в бік окремо розташованої будівлі.
Я навіть не здивувалася, що він сказав наш. Мені було не до того. Його рука обіймала мене за талію, міцно, по-чоловічому, не даючи впасти від втоми, за офіційною версією. Ось і будиночок. Я якось видерлася на ґанок, чоловічі руки спрямовували мене, злегка підштовхуючи, щоб я з дороги не збилася, і підштовхнули на м’яке ліжко. Як же добре! Я відчувала поруч близькість чоловіка, голова приємно паморочилася, а його руки вже розстібали мені сукню й м’яли мої груди. Я зробила спробу звільнитися… від цієї сукні, незручної, і мені тут же допомогли.
Тіло Миколи було гарячим і міцним. Він стискав мої соски, впиваючись губами в шию, цілуючи мене й водночас роздягаючи. Мені так цього хотілося. Я лише обіймала його руками, притискала до себе, боячись відпустити. Не одразу я зрозуміла, що ми тут не самі. Хтось іще був із нами, рук була не одна пара, а дві! Я раптом із жахом усвідомила, що зі мною відбувається. Але не могла цьому противитися.
Один із чоловіків, мабуть, Микола, спустився нижче, вже стягнув із мене мої трусики й почав повільно пестити мою кицьку, а другий тикав мені в обличчя чимось твердим і гарячим, доки я не зрозуміла, що треба прочинити ротик. Пристрасні оповідання на paprikolu.net.ua. Член виявився великим, він заповнив мене вщерть. У горлянку тикалася його голівка, руки притримували мою голову, і я могла лише дихати та отримувати насолоду. Я остаточно розслабилася.
Моя кицька розривалася від соків і бажання. Микола відчув це й швиденько заповнив мене своїм агрегатом. Він увійшов у мене різко, одним поштовхом, я навіть не вловила, коли він припинив пестити мене, роздягнувся й увійшов. Я тільки скрикнула від члена, що переповнював мене. Він був гарячий, твердий і великий. Лише це існувало для мене.
– Тільки в мене не треба, – попросила я наостанок, вийнявши орган другого з рота.
І все – після цього я втратила себе. Один член постійно був у мене в роті, я намагалася лизати й посмоктувати його, але в мене зовсім немає досвіду, ніхто до цього так не впихував мені в рота. Тому я просто змирилася з тим, що чиїсь руки спрямовують мої рухи, тільки губами обіймала стовбур і все.
Проте як я прагнула назустріч рухам члена у мене в моїй кицьці! Я працювала стегнами, вертілася, підіймала зад, закидала ноги, обіймаючи чиєсь тіло. Тільки за характером рухів я розрізняла, коли в мені Микола, а коли Павло. Це був саме він, я бачила його очі.
Микола був поривчастий, він різко входив до упору, його великі яйця билися об моє тіло. А от Павло, навпаки, робив усе повільно, руки в нього були м’які, теплі. Мені подобалося, коли саме він стискає мої груди. Зате коли його член входив мені в рота, він буквально таранив мене ним. Миколі ж подобалося просто посмоктування, облизування голівки.
Вони мінялися кілька разів, і я була рада кожному з них. Нарешті хтось із них різко виплеснув сперму мені в рот, я ледь не вдавилася й намагалася виплюнути її, але член втискався в мене, і довелося майже все ковтати. І майже одразу другий чолов'яга різко полишив мою піхву в спокої й, не донісши до рота, облив своїм сім’ям усе моє обличчя.
Я намагалася облизати це все, але сил вже не було. Обійнявши когось із них, я була щаслива. І водночас відчувала, що з іншого боку поруч зі мною другий чоловік. І обидва сьогодні мої…