Я перегортала стрічку новин в Інстаграмі, як у приват написав якийсь Олег. Повідомлення було таким: «Добрий день. Я — скульптор-початківець і шукаю модель. Ви мені дуже сподобалися, тому хотів би запропонувати Вам співпрацю. Якщо Вам не лякає пропозиція, і Ви готові випробувати щось нове, із задоволенням прийму в офісі. Подальші деталі обговоримо вже під час зустрічі.»...

Степан Миколайович сидів за викладацьким столом і, сховавши в товстій книзі смартфон, роздивлявся порно фотки. Студенти були зайняті самостійною роботою, тому абсолютно йому не заважали. Професор, звісно, бачив, що дехто з них списує, але зараз йому було не до того, він милувався зображенням, на якому дві молоденькі дівчини пороли підвішеного на ланцюгах чоловіка одночасно по членові й товстій дупі. Степан Миколайович облизнувся, він відчув, що його невеличкий пеніс напружився і став приємно нити. Чоловік підняв очі й, оглянувши аудиторію, знайшов поглядом Ніку, яскраву білявку, яка була дуже схожа на одну з дівчат, зображених на фото...

- Можна подумати, що у вас розміри так сильно різняться. Після цих слів зніяковів навіть Льоша. Річ у тім, що від кого-кого, а від моєї Іринки таке справді було дивно чути. Явне схвилювання хлопців, яке вона спостерігала - підстьобувало. Легкий туман спиртного в голові дівчини починав розсіюватися, і вона рішуче допила своє пиво, яке одразу ж «вдарило» в голову. Хлопці одразу не знайшли, що відповісти, а лише хтось із них хихикнув. Іринка, при цьому, відчувала себе натхненно і, піднявшись, пішла зачиняти віконце, бо стало вже прохолодно. Встаючи, вона не відсмикнула кофтинку, і певно відвела погляд, дозволяючи хлопцям оглянути свою обтягнуту джинсами фігурку, і відчуваючи спиною погляди, вигнувши спинку, двома руками зачинила вікно. Взявши пульт з підвіконня, вона ввімкнула кондиціонер і розвернулася. Льоша - просто опустив очі, а Діма різкувато прибрав погляд з її попи, наче його «застукали». Для Іринки - це так кумедно виглядало...

Ми з Наталею одружені 18 років. Історія, яку я хочу вам розповісти, трапилася роки два тому. Ми приїхали в Київ зі Жмеринки у пошуках кращого життя. Оселилися у моєї тітки на проспекті Перемоги та почали пошук роботи. Після двох тижнів наполегливих пошуків дружині вдалося влаштуватися на ринок, а мені сторожем на автобазу. Як виявилося все далеко не так, як ми собі уявляли, але вибору не було. Якось мені потрапило в руки оголошення «Потрібні дівчата на роботу у фотостудію, оплата висока»...

Обидві кандидатки, що залишилися на роль, були чудові – гарно грали та ідеально вписувалися в образ. Але була й інша проблема: мені просто не хотілося розлучатися ні з однією з дівчат. І Світлана, й Аріна просто зводили мене з розуму, і варто було лишитися наодинці з однією з них, як я забував про роботу. Ось і зараз я слухав, як Світлана вимовляла завчені репліки, але майже не чув її. Мій погляд блукав по її стрункій фігурі, ще раз переконуючись, що й зовнішні дані у дівчини ідеальні для ролі.

Ну, ось знову, вже кінчив, а я як завжди залишилася ні при ділах. Зараз знову буде питати, чи сподобалося мені, і я з посмішкою скажу, що просто в захваті. А що я маю йому сказати? Правду? Ну, тоді, мабуть, чоловік дуже здивується, дізнавшись, що я вже три місяці з ним не кінчала, а лише вдавала. Але ж це нічого не змінить. Адже ми з ним намагалися внести якусь новизну в секс, я просила бути жорсткішим, і Костя справді намагався. Тільки виходило у нього так собі. Неможливо бути грубим і брутальним, якщо в тобі цього нема. У повсякденному житті м’якість Кості мені навіть подобалася. Він ніколи зі мною не сперечався, потурав моїм капризам, але от у сексі… У сексі мені хотілося, щоб він був справжнім чоловіком, а не ганчіркою...

У потягу, як завжди, задуха. Може, коли рушимо, стане трохи легше. Ось і моє купе — хоч би попутники були адекватні, а не як минулого разу… Щойно зайшла, одразу зрозуміла, що мої надії, видно, не справдяться. На одній нижній полиці сиділа парочка й на повний голос з’ясовувала стосунки, а на другій розлігся якийсь дідусь, що намагався не звертати на них уваги. Його мені й довелося потурбувати, щоб поставити свою сумку. Парочка ж навіть не відволіклася від своєї сварки, щоб привітатися — ну й не дуже й треба було. Забралася на свою верхню полицю, вставила у вуха навушники й краєм ока почала спостерігати, як дівчина завзято вичитувала, як я розумію, свого чоловіка. Хлопець уже навіть не огризався — сидів із похиленою головою й просто слухав...

Спочатку це було весело та захопливо. Моє листування зі Славком перетворилася на справжній віртуальний роман. Можна сказати, я зраджувала чоловікові. Хоча яка ж то зрада, якщо я зі своїм коханцем навіть не бачилася? У мене не було таємниць від Слави, я розповідала йому абсолютно все, як, до речі, і він. Дуже скоро ми почали обмінюватися фотками. Він, правда, надсилав не часто, а ось я захопилася цим. І саме це мене й підвело...

Юрко мене зовсім не впізнавав, хоча я вже явно у всі очі на нього витріщалася. Усього вісім років минуло, а він уже не впізнає. Невже я так змінилася? Постаріла? Та наче всі кажуть, що ні... А я ж його тоді безтямно кохала, та й зараз — тільки-но глянула на нього, одразу забула, що за місяць заміж виходжу. Та й взагалі, може, ця зустріч — це доля? Мене вже почало дратувати те, що моє перше кохання ніяк не реагувало на мої усмішки, і я вирішила підійти першою. От тільки треба було дочекатися, коли він буде наодинці...

Знову я не зміг зосередитися на підготовці до семінарів, а все через ту бібліотекарку. Вже спеціально сів далі, щоб не відволікатися на неї, а все одно марно. Хоч бери тепер у бібліотеку не ходи. Вона мені й раніше подобалася, але останні кілька місяців це вже почало переходити всі межі. Річ у тім, що за цей час моя улюблена бібліотекарка дуже змінилася, а причина тому — її вагітність. Жінка ніби розцвіла, і без того великі цицьки налилися ще більше, дупка стала трохи пишнішою й сексуальнішою, ну і, звичайно ж, животик...

Я зайшла в автобус і пішла на своє місце, яке згідно з квитком розташовувалося в самій кормі, проте воно виявилося зайняте — там сидів якийсь широкоплечий хлопець. Я, звичайно, могла сісти на вільне сидіння біля нього, але мені чомусь хотілося сісти біля вікна, хоча на вулиці вже темніло, і особливо пейзажами помилуватися точно не вийде. Лише я хотіла звернутися до хлопця, як він сам помітив, що я стою поруч, і поспіхом запитав: — Я зайняв твоє місце?

Я відкинулася в кріслі й, заплющивши очі, опустила руку між ніг. Усі мої думки вже були лише про Сашу. Одразу чомусь згадалася наша перша зустріч, перший раз... Як він відмовлявся, і мені довелося погрожувати йому звільненням. Минуло всього пів року, а як усе змінилося. — Можна, Маргарито Іванівно? — почувся за дверима несміливий голос Олександра. — Заходь...

Я лежала у ванні й не могла в це повірити. Річ у тому, що я була не вдома, а в Кості. У хлопця, по якому сохла останні пів року. Ні, мені досі не вдалося його добитися, але сьогодні я зробила в цьому напрямку величезний крок. Я буквально упросила Костю, щоб він дозволив мені переночувати в нього після вечірки, розповівши вигадану історію, що посварилася з батьками й просто не можу зараз повернутися додому. І от галаслива компанія розійшлася, і я залишилася разом з Костянтином удвох...

Скільки я себе пам’ятаю — в моєму житті завжди був чоловік, на якого я могла покластися. У буквальному сенсі цього слова. Він був ідеальним у всьому: зовнішність, розум, кмітливість, азарт, харизматичність. Одним словом — ідеал. Але навіть у цього ідеалу були свої таємниці. Я жила не зовсім звичним життям. Леді аристократичного походження, яку з дитинства привчали бути ідеальною в усьому: шахи, вишивання, підтримка розмов на політичні теми… Скільки я себе пам’ятаю — мене все завжди дратувало. І я б утекла з дому найближчим часом, якби не наш дворецький. Так, він мені подобався, приваблював, але чим саме — я не була впевнена. У ньому була якась сила, сила притягувати до себе людей...

Після розлучення так склалося, що, крім усього іншого, саме гараж залишився мені. Звісно — він же батьківський. Чи потрібен він мені — як чортові бантик. Вирішила продати. Але я ж у цьому не тямлю. Попросила знайомого — хорошого сусіда, дядька Толіка, йому вже за п’ятдесят — допомогти з продажем. Усе одно по допомогу до тих мужиків, пияків чоловіка, в яких були сусідні гаражі, звертатися не хотіла. Тобто дядько Толік мав бути присутнім, коли з’явиться охочий купити гараж. Так ми знайшли людину і домовилися про зустріч...