Марина була студенткою за обміном, коли її раптом відправили на практику в якусь дивнувату установу — щось на кшталт великого офісу, повного своїх специфічних примх.
— Паперова тяганина, кожен день, кожен день, правда? — щоранку питала секретарка, яка сиділа в приймальні перед кабінетом начальника. Марина у відповідь лише мило посміхалася.
Самого шефа вона жодного разу не бачила, хоча минуло вже пів року. Її основним завданням було лише вчасно приносити звіти, чемно посміхатися колегам і уникати розмов про проблеми особистого життя.
— І ще не набридло тобі це все?
— Що?
Марина підвела очі від письмового столу й побачила досить привабливого брюнета, який усміхався їй.
— Я питаю, тобі все ще не набридло?
— А хіба це має якесь значення?
Усього кілька слів. Кілька реплік — і… Ось поясніть цій дурній, як так вийшло, що вона опинилася в кабінеті начальника, та ще й на столі, та ще й у такому непристойному вигляді, а над нею — той самий юнак, який (як це не дивно) виявився її безпосереднім керівником.
— Не смій відкривати очі, — зі звичним спокоєм у голосі промовив Стефан і продовжив найцікавішу справу. — Ти ж не хочеш, щоб твій «пан» тебе покарав?
Усміхнувшись, він розстібнув кілька ґудзиків на блузці Марини й відкрив те, що було так ретельно приховане. Це були невеликі, акуратні груди, які вже давно не залишалися без його уважного нагляду.
Далі за імпровізованим планом йшла решта — явно зайвий одяг. Костюм виявився не таким простим, як здавалося спочатку: різні ґудзики, паски та стрічки. Стефан встиг суттєво помучитися, доки з усім цим розібрався. До цього йому навіть у голову не приходило зв’язуватися з кимось зі співробітників, а тим більше — спати з ними. Але ця дівчина його зацікавила. Незрозуміло чим, але встигла.
Вже за кілька хвилин (хоча вони його й втомили) юнак нарешті впорався. Але чим далі він заходив, тим активніше підлегла намагалася приховати своє оголене тіло. Кілька таких спроб виводили його з себе, тому він вирішив дати неслухняній дівчинці урок. Він навис над оголеним тілом, підняв одну руку догори, стиснув зап’ястя — щоб її дрібні рученята не тремтіли. Поки вони були щільно притиснуті до столу, Стефан схилився до грудей і обхопив губами вже так полюблені ним «вишеньки», почавши гратися з ними. Ніжно-рожеві соски поступово набували яскраво-червоного відтінку через його покусування та відтягування — саме цим чоловік і займався.
У дівчини перехопило подих. Так, вона, звичайно, все розуміла, але… але! До такого вона не була готова.
Марина все ще намагалася вивільнити руки з міцної хватки, що їй, власне, не вдалося.
— Б-босе…! — вирвалося в неї. — Годі! Це ж…! Не можна!
Варто було Стефанові доторкнутися до її грудей, як перша думка, що блиснула в голові — треба тікати. Тікати й не попадатися йому на очі якийсь час.
— Будь ласка, відпустіть мене... Інакше можуть помітити мою довгу відсутність... — намагалася вигадати будь-яку відмовку, аби тільки він дозволив їй піти.
— Мені можна. — Різко відповів брюнет і на мить відірвався від «важливої справи», поглянувши у вічі працівниці. Такий опір хоч і розпалював кров, але водночас дратував — із цим треба було щось робити. — Якщо хтось посміє відкрити рота й запитати, де ти була, я сам відповім. А зараз — перестань пручатися й лежи тихо.
Він знову схилився до жіночих грудей і облизнув набряклий сосок. Це говорило лише про одне.
— Дурненька, намагаєшся втекти, а сама жадаєш моїх дотиків. — Не стримавши збуджену посмішку, хлопець опустив другу руку між ніг дівчини. — Ще й мокра. Брешеш самій собі.
Натиснувши на клітор, начальник підвів голову, спостерігаючи за її реакцією. Вона здригнулася й інстинктивно стиснула стегна, що лише сильніше розпалило юнака. Він безцеремонно відсунув тканину трусиків убік, провівши подушечками пальців по вологих губах.
Маріні не залишалося нічого, крім як мовчати й соромливо відвести погляд. Ну чому? Чому він так легко розгадує її бажання, лише поглянувши на тіло? Ааа, це було недобре! Зовсім недобре!
— Ш-шефе, будь ласка... — вона так і не договорила. Довелося прикусити губу, аби стримати стогони, глибоко вдихаючи.
Хлопці торкалися її й раніше. І до грудей, і до найпотаємніших місць. Але... Тоді вона майже нічого не відчувала. Нічого. Наче — нічого й не було. Не отримувала задоволення ні від легких поцілунків, ні від покусувань. Але зараз — усе було інакше.
Стефанові руки обпалювали шкіру. І неважливо, де саме вони торкалися — з кожним дотиком бажання лише зростало. Але... вона не сміла навіть заговорити про це. Не зараз.
— Начальнику... Будь ласка, годі... — вимовила дівчина, відчуваючи, як щоки зрадницьки палають від сорому.
— Начальнику... прошу... перестаньте... — втомлено перераховував юнак, продовжуючи гратися з грудьми своєї співробітниці. — Яка ж ти складна. Невже не зрозуміло? Якщо я щось хочу, я це отримаю. — і вирішивши наочно показати приклад, він опустив пальці нижче і ввів один з них в соковите лоно.
Цнотою дівчина вже не могла похвалитись, що, власне, не дивно. Тому за одним пальцем Стефан ввів і другий, починаючи совати рукою вперед-назад. Губи ж продовжували досліджувати ту частину грудей, яка вже давно приваблювала його увагу. Він торкався кінчиком язика найчутливішого місця — рожевого сосочка, то натискаючи на нього, то просто обводячи контур.
Здавалося, він бачив Марину наскрізь. Там, де ледь торкалися його теплі пальці — шкіра ніби горіла...
Скільки себе пам’ятала, такого з нею не було ніколи — ані випадково, ані вже тим більше із хлопцями. Але не цього разу. Цього разу все було... інакше.
— С-Стефане...
Вона чудово розуміла: що б не говорила — він усе одно зробить по-своєму. Залишалося лише покоритись...
Варто було його язику знову торкнутись її грудей — вона затримала подих. Відчуття були... незвичайні...
Коли дівчина вже лежала роздягнена, а Стефан ще був у дратівливій для нього одежі, він глянув спочатку на неї, потім на себе — і виніс вирок:
— Безлад.
Закінчивши свої дії, він підвівся, але не відійшов далеко від столу. Юнак скинув решту одягу — сорочку й чорні штани, схожі на джинси. Тепер увесь його гардероб мирно спочивав на кріслі, а сам шеф кілька секунд дивився на дівчину зверхньо.
— Ті жінки, що «квітнуть» під червоними ліхтарями, не могли задовольнити мої бажання. Подивимось, чи зможеш ти.
Лише після цих слів, не знімаючи боксерів, Стефан знову підійшов упритул до столу й навис над бідною працівницею.
— Постогни для мене, моя солоденька рабине.
Не стримавши збоченої посмішки, він нахабно припав до її ніжних губ, зминаючи їх своїми. Одночасно його руки пересунулись на ніжки «жертви», що потрапила в лапи хижака. Тепер він — нахаба й самовпевнений егоїст — розсував її стегна. Лише для однієї мети.
Марина була вражена його наполегливістю й не відводила очей. Його губи — такі гарячі, такі вимогливі... зводили з розуму. Навіть через сором вона відповіла на його поцілунок. Не так, як хотіла. Навпаки — пристрасно. Ніби зголодніла по ласках.
Його руки — такі настирливі, трохи грубуваті... Ах, дівчина не могла ні про що думати в той момент. Одного дотику було достатньо, щоб збити її з пантелику. Хотілось, щоб він торкався знову, і знову, і ще...
— Стефане... — раптом вирвалось у неї.
Піднявши брови, чоловік відірвався від її солодких губ і розтягнувся в посмішці.
— Стефане? Наважилась звертатись на ім'я? Кумедно, яка смілива.
Опустивши широку долоню на груди, він стиснув їх й натиснув на сосок.
— Але мені це подобається.
Приспустивши боксери, брюнет не став церемонитись. Вхід був відкритий, і він не гаяв часу. Різко увірвавшись у розтягнуте вже лоно, чоловік важко зітхнув і глянув униз.
— Яка вузька... — поворушився Стефан і нарешті із задоволенням заплющив очі. — Чудово.
Поганою ідеєю було назвати пана на ім'я. І за це вона була покарана. Солодко покарана.
— Я... прошу... полегш... ай... — голос зривався, переходячи на крик.
Справді, її тіло вже не було дівочим, але...
Шеф відрізнявся від усіх. У багатьох сенсах. Варто було йому увійти в неї без церемоній — і вона зрозуміла, що пропала.
Відчуття, які вона переживала зараз, були... неймовірними!
Марина намагалася придушувати стогони щоразу, коли він знову і знову входив у неї, коли м'яв її груди, доводячи, що вона належить лише йому. Що не потерпить непокори. І вона, певною мірою, погоджувалася з цим.
Він бачив, як обличчя його бідної служниці перекривилося. Тепер важко було зрозуміти, чи приємно їй. Хоча коли це його хвилювало? Романтика та секс
paprikolu.net.ua Лише власна вигода та бажання ставали на заваді. Та й "зайняття коханням", як казали багато хто, викликали в нього усмішку. "Зайняття коханням"? Яка нісенітниця. Це було лише для розваги. Простіше назвати це звичайним... сексом.
Але цього разу було приємно. Стефана не цікавив той факт, що його нова жінка вже була бувшою у використанні. Ні. Його цікавило лише те, що з нею він відчував себе особливо. То хлопець збожеволів і був ніби під феромонами, то ця особа справді якось дивно на нього впливала.
— Не боляче? — встиг поцікавитися брюнет, чим здивував навіть самого себе.
Правда, досить дивно. Його хвилювали почуття «рабині». Незрозуміло, але факт. Мабуть, саме ці слова підходять до ситуації.
— Я поставив запитання і вимагаю слушної відповіді, — вже суворіше промовив «хазяїн» і зробив різкий поштовх, сам при цьому почавши важко дихати.
— А-ахх...! Н-ні... — дівчина ніяковіла вимовляти щось вголос, але водночас вже не могла стримуватися. Чорт, чому саме він? Чому саме зараз? Непробачно.
— Босе, я... мені...
У якийсь момент почуття вийшли з-під контролю, і вона, не втримавшись, перекинула ноги на сідниці хлопця, намагаючись притиснути його до себе міцніше.
Вигинаючись у такт із ним від задоволення, дівчина все ж намагалася вивільнити зап'ястя. Не щоб втекти. Ні. Вона хотіла доторкнутися до нього, відчувати кожну частку його тіла під своїми пальцями, впиватися нігтями в його шкіру, залишаючи сліди — нагадування про себе.
— Стефане... Вибачте, але я... — після цих слів вона таки вивільнила руки та обхопила його за шию, притягуючи його обличчя до себе, важко дихаючи йому прямо в губи. — В-ви хочете звести мене з розуму...?
— От, а то «ні, не треба», — хмикнув Стефан і завмер на мить, намагаючись відчути всі ті райські відчуття, які дарував собі й своїй новій «пані». — Ти на мене дієш якимось неймовірним чином. Гадаю, буде справедливо, якщо у відповідь я теж зведу тебе з розуму. Жодна дівчина мене так не цікавила, як ти.
Останні слова начальник вимовив невдоволено, ніби скрізь зуби. І справді — це його дратувало. Якась працівниця нижньої ланки, жалюгідна дівчинка — але змушує його бути ніжним. З'явилася особа, що робить чоловіка слабким.
