Таня не давала мені спокою. Вона просто вибивала мене з колії своєю присутністю в офісі – хоч бери та звільняй її. Ось навіщо вона мені здалася? Адже на фірмі було достатньо сексуальних красунь, деяких з них я вже встиг успішно "оприходувати". Та ні – мені вони були не потрібні. Усі мої мрії були про цю скромницю. Те, що я був директором, звісно, у рази підвищувало мої шанси в спілкуванні з будь-якою дівчиною з нашого офісу. Але Таня – це інша справа. Я бачив, що вона з іншого тіста, і навіть боявся до неї підкотити...

Юрко мене зовсім не впізнавав, хоча я вже явно у всі очі на нього витріщалася. Усього вісім років минуло, а він уже не впізнає. Невже я так змінилася? Постаріла? Та наче всі кажуть, що ні... А я ж його тоді безтямно кохала, та й зараз — тільки-но глянула на нього, одразу забула, що за місяць заміж виходжу. Та й взагалі, може, ця зустріч — це доля? Мене вже почало дратувати те, що моє перше кохання ніяк не реагувало на мої усмішки, і я вирішила підійти першою. От тільки треба було дочекатися, коли він буде наодинці...

Знову я не зміг зосередитися на підготовці до семінарів, а все через ту бібліотекарку. Вже спеціально сів далі, щоб не відволікатися на неї, а все одно марно. Хоч бери тепер у бібліотеку не ходи. Вона мені й раніше подобалася, але останні кілька місяців це вже почало переходити всі межі. Річ у тім, що за цей час моя улюблена бібліотекарка дуже змінилася, а причина тому — її вагітність. Жінка ніби розцвіла, і без того великі цицьки налилися ще більше, дупка стала трохи пишнішою й сексуальнішою, ну і, звичайно ж, животик...

Я гадала, зараз знову почне лаяти, що я в робочий час займаюся особистими справами, але тут він мене здивував. — Гаразд, я все розумію. Вам явно потрібно усамітнитися наодинці. Іди, візьми на посту ключі від 14-го кабінету та дай своєму кавалерові те, що він хоче. У вас пів години. Від почутого у мене аж у горлі пересохло. Я подумала, що неправильно зрозуміла, і перепитала, але Віктор Миколайович лише посміхнувся і, поклавши руку мені на спину, підштовхнув до дверей. Я відчула, як його пальці якось дивно обмацали моє тіло, але не надала цьому значення, адже все ще перебувала в шоці від пропозиції свого немолодого наставника. Вийшовши в коридор, я на секунду завмерла, а потім, плюнувши на все, сказала Сашкові, щоб він трохи зачекав, і побігла на пост. А власне, чому б і ні? Якщо Віктор Миколайович сам дав добро, то мені чого опиратися? Хороший він все ж таки чолов'яга, усе розуміє… Ось тільки дивно якось останнім часом на мене дивиться, та й зайвий раз доторкнутися намагається…

– Розбійниця, – хлопець, на таку витівку, обхопив один із сосків губами і прикусив, непомітно розстібаючи ширінку штанів. – Це я розбійниця? – від несподіванки ледь скрикнула, трохи обурюючись, але все ж сміючись, але дії Володимира не залишилися так просто непоміченими – пульс почастішав, в той час внизу живота почали з'являтися вже знайомі хвилювання. – Жадаюче продовження, ніжне тіло. Не перестану милуватися цим, – опустився нижче і закарбував поцілунок на животику, малюючи кінчиком язичка невідомі візерунки. Відпустив руки і переклав обидві свої на стегна дівчини, підтягуючи її до себе ближче.

Усі дії приносили мені насолоду. Тепер я розуміла, що означали його слова з самого початку. О, Раю, але... все, що відбувалося зараз, — було реальним. Дворецький — був справжнім. Демоном у плоті, але ніжним демоном. — Я більше... — не договоривши, знову стиснула руки в кулачки, втискуючи нігті в м’яку плоть долонь. Я дихала так часто, що подекуди мої зітхання зривалися на крик, кличучи дворецького на ім'я. І в ту мить, коли відчула останній поштовх, ледве втрималась на руках — запаморочення від насолоди було настільки сильним, що моє тіло тремтіло, наче від ознобу...

Їжа знову була така собі, але я вже звик — адже ходив у цей генделик не за кулінарними шедеврами. Вже пару місяців я приходив сюди на обід, але головне було не це. Я помітив тут одну офіціантку, і вона повністю заволоділа моїми думками. Тепер, якщо мені не вдавалося вирватися на обід або її не було на роботі, я почував себе жахливо. На перший погляд, у Ніки не було нічого особливого — звичайна симпатична брюнетка середнього зросту з великими виразними очима. Але саме в цих оченятах я й потонув. Коли Ніка підходила до мого столика, я ловив кожен її погляд і слово...

Весна 1893 року. Міський перон був заповнений людьми, які чекали на черговий потяг рейсом Лондон — Париж. Юрби навколо намагалися всунути перехожим у руки якісь брошури, сподіваючись заробити пару монет на прожиття. Блукаючі п’яниці, що своїм жебрацтвом заважали руху поспішаючих на роботу. Дівчата у відкритих сукнях, що нахабно цокали підборами по мостовій, пропонуючи своє тіло черговому втомленому клеркові...

Яна закохалася у свого шефа з першого погляду, як тільки її взяли на роботу. І той, звичайно ж, не забув скористатися цим — він одразу примітив новеньку молоду дівчину й те, як вона на нього дивиться. Яна була саме до його смаку: брюнетка середнього зросту з гарненькими грудьми та пружними сідничками, а головне — не одружена, що спростило зближення з нею. Спочатку роман між одруженим шефом і молодою співробітницею розвивався цілком традиційно: залицяння, компліменти, рідкі побачення задля сексу в орендованому номері. Однак дуже скоро досвідчений чоловік зрозумів, наскільки сильно закохалася в нього Яна, і почав використовувати це на повну...

Ну не до батька ж іти грошей просити… Так я й опинилася через 20 хвилин у його квартирі, у коридорі. Він був тільки в одних трусах і капцях. А там уже було видно, що член у нього ще не повністю стоїть, але вже й не просто «пів на шосту». — Так, часу в мене небагато — давай одразу берися до відпрацювання — сказав він і зняв труси з капцями. Член його до того моменту вже повністю стояв...

– Олегу Вікторовичу, мене звати Ліда. У нас сьогодні акція – безплатний мінет – не більше – у подарунок клієнту, яким вам пощастило виявитися. Якщо вас сам факт поїздки до дружини в такій ситуації не бентежить, я могла б вам допомогти з тим, з чим вона, мабуть, останнім часом особливо не справляється. Як ви на це дивитеся?

Після розлучення так склалося, що, крім усього іншого, саме гараж залишився мені. Звісно — він же батьківський. Чи потрібен він мені — як чортові бантик. Вирішила продати. Але я ж у цьому не тямлю. Попросила знайомого — хорошого сусіда, дядька Толіка, йому вже за п’ятдесят — допомогти з продажем. Усе одно по допомогу до тих мужиків, пияків чоловіка, в яких були сусідні гаражі, звертатися не хотіла. Тобто дядько Толік мав бути присутнім, коли з’явиться охочий купити гараж. Так ми знайшли людину і домовилися про зустріч...

Вона лежала млосно, розвалившись на своєму широкому ліжку зі скрипучими пружинами та м’яким матрацом. Альоні було п’ятдесят з гаком — зовсім непримітна жінка: коротке фарбоване волосся, помірна повнота, груди шостого розміру як мінімум, трохи обвислий живіт, вкритий світлим волоссям лобок і зовсім не стрункі ноги. Загалом — типова українська жінка, могло б бути й більше зайвої ваги та зайвих амбіцій. Мені про неї розповів Павло — її племінник. Мовляв, тітка непогано дає, не соромиться, і хата в неї є, і час вільний, і все таке...

— Як я розумію, вас хвилюють сексуальні стосунки у вашій сім’ї? Розкажіть про свою дружину. Яка вона? Якою вона була, коли ви познайомилися? — Ліза, їй 39 років. Познайомилися ми давно, років двадцять тому на вечірці в клубі. Тоді вона мені здалася непримітною. Знаєте, як людина, яка хоче бути непомітною, але при цьому все тримати під контролем. Вона не лізла в центр кола, брала келих і відходила вбік. Одягалася теж – спідниця коротка, але не так щоб зухвало, блузка без усіляких мережив та стразиків, але та, що підкреслювала груди. — А зараз вона така сама? — Не зовсім, докторе...

…Я дівчина наполеглива, від свого не відступаю ніколи. А Олька, моя сестричка, просто тихоня й зубрила, могла померти незайманою. Хоч у монастир віддавай. Ні, ми цю справу так не залишимо. Не може бути, щоб їй єбля не сподобалася! Головне, щоб хлопець нормальний трапився. А де його взяти? Правильно, Василь, мій залицяльник, саме воно. Для початку він зробить те, що я попрошу, завжди робить. Ну й взагалі він хлопець хоч куди, і агрегат у нього у стоячому положенні в долоню не поміщається, і в рот цілком не пролізає. Олька, ясна річ, буде проти, ну так я ж наполеглива. Я ж казала…