Двійнята кричали, як цілий вольєр голодних мавп.
Розгублена мама, озираючись довкола, намагалася їх заколисати. Це було жалюгідне видовище.
Іван спостерігав за нею, потім сказав:
— Мертвому припарки. Їсти хочуть.
— Я знаю, — винувато озвалася мамочка. — Але де мені їх годувати?
— Та прямо тут!
— Але... Я їх грудьми годую, а... додому не можу потрапити, мами вдома немає, і ключі забрала... і без неї я ніколи не... Їх же двоє, — розвела вона руками, виправдовуючись за те, що їх так багато.
— Якщо соромишся, ходімо он туди! Там уже точно ніхто не побачить. Ходімо, я допоможу, — Іван рішуче підвівся.
Вони й так були в глибині парку, але він вів її до самої дальньої й темної алеї. Мамаша невпевнено йшла за ним, на ходу заколисуючи візок, що верещав.
Вона являла собою невимовне поєднання дитячості й материнства, від якого в Івана скребло в яйцях. Обличчя у неї було зовсім молоде, з ямочками й поглядом розгубленої дитини, яку раптом вселили в чуже життя й чуже тіло. Нові обов’язки перетворили його на закрома для верескливої двійні: футболку розпирали важкі, як у досвідченої баби, цицьки, налиті молоком, стегна розійшлися вшир, руки-ноги набрякли.
— Отут давай, — розпорядився Іван, підводячи її до лавки в кінці алеї. Поруч, на стовпі, висіло оголошення: «Увага! Розшукується...» — Хоча ні. Давай ооооон там...
— А... а... я соромлюююся! — зовсім по-дитячому заскиглила мамочка, затуливши обличчя руками.
— Так! Малі у неї голодні, а вона соромиться! А коли тобі в пологовому між ноги дивилися, як вони звідти вилазили, ти теж соромилася? — гримів Іван, як пророк, підштовхуючи її до лавки. Гриміти доводилося щосили, аби перекричати двійню. — Давай, а то в мене зараз мізки луснуть...
Вона здивовано дивилася на Івана. Потім сіла на лавку, несміливо взялася за край футболки й задрала його вище пупка.
Іван ступив до неї й рішуче рвонув футболку вгору. Мамочка зойкнула, і на світ Божий випали дві налиті дині, кожна розміром з її голову.
— Руки підніми! — наказав Іван.
За секунду вона була гола до поясу. Іван ковтнув слину, дивлячись на розпухлі соски. Мамочка взяла один верескливий згорток і стала незграбно прикладати його до цицьки. Другий продовжував верещати.
— Ти що? Обох! Давай одразу обох! — закричав Іван.
— А як?
— Як, як! Цицьок у тебе скільки? Зараз допоможу...
Він уклав обидва згортки мамочці на руки, притулив їх до сосків — і за кілька хвилин згортки дружно чмокали, впиваючись у пухкі сметанні кулі. Вереск стих.
Мамочка, завмерши, щоб нічого не зіпсувати, здивовано дивилася то на них, то на Івана.
— Уфф, — сказав той. — Аж вуха заклало.
— А я звикла, — сказала мамочка.
У її голосі теж чулося густе, грудне жіноцтво, що проступало звідкись із глибини. Тепер, коли двійня зайнялася справою, це було дуже помітно. — Вони майже весь час кричать. Одного нагодую — другий їсти просить. Я не знала, що можна отак, двох одразу... Дякую вам...
Двійнята чавкали, і на личку у мами проступала горда усмішка, як у дівчинки, якій доручили дорослу відповідальну справу. По животу в неї текло молоко, затікаючи в пупок.
— А чоловік де? — спитав Іван.
— Десь, — відвернувшись, відповіла мама. Усмішка трохи згасла.
— Зрозуміло. Ех ти, богине родючості!... Скільки їм уже?
— П’ять місяців.
— А тобі?
— Позавчора вісімнадцять було...
— Ого! Ну, з днем варення тоді!
— Дякую...
Повз проходили рідкі перехожі, і мама з голими грудьми відчайдушно червоніла, вивертаючи від них шию, як гуска. Секс оповідання paprikolu.net.ua. Іван дивився на неї, стоячи поряд, потім підсів на лавку.
— Заснули, — пошепки сказав він.
— Майже, — так само озвалася вона. — Якщо не вигодувати — скоро прокинуться.
Але згортки чавкали медитативно, у блаженному трансі ситості, і невдовзі рожеві ротики, блискучі від молока, відвалилися від сосків.
— Давай їх у резиденцію, — прошепотів Іван. — Давай допоможу!
Рухаючись, як у сповільненій зйомці, вони переправили згортки в «резиденцію», і напівгола мамочка стала витирати хусточкою молоко з живота й грудей:
— Тече й тече, як із корови, — поскаржилася вона. — Націдила вже повний морозильник...
— Тебе давно вже не трахали, га? — раптом спитав Іван.
Мамочка з подивом дивилася на нього.
— Чого дивишся? Давно вже, кажу, не їблася. Так? А хочеш же. Ой, як хочеш!..
— Ні... — лепетала та, відсуваючись від Івана на край лавки.
Але він, замість того щоб облапати її, раптом нахилився й узяв у рот сосок.
— Так вони робили? Так? — спитав він, всмоктуючи теплу грудочку. Мамочка намагалася вирватися, та швидко припинила й заплющила очі. Іван ссав її, причмокуючи, як двійня, і м’яв рукою другу цицьку. Звідти, як із пульверизатора, бризкало молоко.
— Припиніть... Що ви ро... — бурмотіли пухлі губи.
— А стегна танцюють. Трахатися хочуть, — сказав Іван, коли мамочка стала відверто стогнати. — А нумо...
Без розмов розстебнувши їй джинси, він ривком підняв мамочку з лавки й стягнув з її стегон усе, що на них було.
— Ноги підніми!..
— Та що ви робите... Тут же люди... Парк... — хникала гола мамаша, не опираючись. Вона була пухка, свіжа та рожева, як безе. Між ніг чорніла колюча шерсть, колись голена та відросла наново.
— Заткнись! Но...
Затягнувши її за лавку, Іван наказав:
— Рачки!
Мамочка покорилася, заплющивши очі. Рожева дупа випнулася, Івану підставилося вологе веретено. Крякаючи та причмокуючи, той мацав його (звідти просто-таки бризкало липким соком, ніби з сосочків), потім дістав члена — і одразу засадив по самі яйця. Мамочка затремтіла й запищала.
— Ти вся відусюди течеш. Дівчина-фонтан, — ричав він, насідаючи на рожеву дупу. Яйця з чвакотінням і плескотом билися об мокре. — Добре тобі? Га?
— Таааак... — донісся грудний стогін. — Ааа... Ааааа...
Він їбав її діловито, без зайвих емоцій, як досвідчений кіт, а вона хникала, звивалася в його міцних руках, рила потилицею траву, билася й маялася, ніби хотіла втекти від того члена, що її їбе. Потім раптом кінчила з ревом і хрипом, обмочивши Іванові штани.
Той уже заправив член назад у футляр, а вона все тремтіла по інерції, смакуючи кожний відголосок свого густого, соромного тілесного щастя. Потім повалилася в траву.
Іван так само діловито гладив її по боках і стегнах, примостившись поруч. Мамочка схлипувала.
Раптом нахилившись, він поцілував її в носа. Потім недбало сказав:
— Тепер третього народиш.
На мамчиному обличчі горіла невимовна усмішка блаженства і гіркоти.
— Чого ж він покинув тебе, таку смачну? — спитав він. — Я б ставив і ставив тебе раком, ставив і ставив... з ранку до ночі... і цілував би...
Мамочка мовчала. Потім сказала:
— Темніє.
— Ага...
— Треба звідси вибиратися. Тут ґвалтівник орудує, знаєте?... Три випадки вже було.
— Ну так. Тому ближче до вечора і треба саме тут швендяти, у закутку. А може зацікавиться?... Жартую.
Вони помовчали. Потім мамочка зі стогоном підвелася:
— Треба йти. Годувати... режим і все таке, — бурмотіла вона, не влучаючи ногами в труси. — Дякую вам! І... пробачте...
— То як ти їх годувати будеш сама? Тут спритність потрібна, — заклопотався Іван. — І взагалі... вже темно. Сама сказала — ґвалтівник орудує. Провести треба. Тебе як звати?
— Ірою.
— Вау! А мене Іваном. Ну, сама поміркуй: може Ромео кинути свою Джульєтту? Га? — допитувався Іван, допомагаючи їй вдягтися. — Ну от... А то раптом ґвалтівник...
Вони говорили напівпошепки, щоб не розбудити сплячих близнят. Як-небудь натягнувши на Іру її ганчір'я, Іван повів її алеєю, обійнявши однією рукою за талію, а другою, штовхаючи візок.
Зненацька налетів вітер, зірвав зі стовпа оголошення й поніс його геть, немов у ньому вже відпала потреба