Юрко мене зовсім не впізнавав, хоча я вже явно у всі очі на нього витріщалася. Усього вісім років минуло, а він уже не впізнає. Невже я так змінилася? Постаріла? Та наче всі кажуть, що ні... А я ж його тоді безтямно кохала, та й зараз — тільки-но глянула на нього, одразу забула, що за місяць заміж виходжу. Та й взагалі, може, ця зустріч — це доля? Мене вже почало дратувати те, що моє перше кохання ніяк не реагувало на мої усмішки, і я вирішила підійти першою. От тільки треба було дочекатися, коли він буде наодинці...

– Розбійниця, – хлопець, на таку витівку, обхопив один із сосків губами і прикусив, непомітно розстібаючи ширінку штанів. – Це я розбійниця? – від несподіванки ледь скрикнула, трохи обурюючись, але все ж сміючись, але дії Володимира не залишилися так просто непоміченими – пульс почастішав, в той час внизу живота почали з'являтися вже знайомі хвилювання. – Жадаюче продовження, ніжне тіло. Не перестану милуватися цим, – опустився нижче і закарбував поцілунок на животику, малюючи кінчиком язичка невідомі візерунки. Відпустив руки і переклав обидві свої на стегна дівчини, підтягуючи її до себе ближче.

Усі дії приносили мені насолоду. Тепер я розуміла, що означали його слова з самого початку. О, Раю, але... все, що відбувалося зараз, — було реальним. Дворецький — був справжнім. Демоном у плоті, але ніжним демоном. — Я більше... — не договоривши, знову стиснула руки в кулачки, втискуючи нігті в м’яку плоть долонь. Я дихала так часто, що подекуди мої зітхання зривалися на крик, кличучи дворецького на ім'я. І в ту мить, коли відчула останній поштовх, ледве втрималась на руках — запаморочення від насолоди було настільки сильним, що моє тіло тремтіло, наче від ознобу...

Їжа знову була така собі, але я вже звик — адже ходив у цей генделик не за кулінарними шедеврами. Вже пару місяців я приходив сюди на обід, але головне було не це. Я помітив тут одну офіціантку, і вона повністю заволоділа моїми думками. Тепер, якщо мені не вдавалося вирватися на обід або її не було на роботі, я почував себе жахливо. На перший погляд, у Ніки не було нічого особливого — звичайна симпатична брюнетка середнього зросту з великими виразними очима. Але саме в цих оченятах я й потонув. Коли Ніка підходила до мого столика, я ловив кожен її погляд і слово...

Скільки я себе пам’ятаю — в моєму житті завжди був чоловік, на якого я могла покластися. У буквальному сенсі цього слова. Він був ідеальним у всьому: зовнішність, розум, кмітливість, азарт, харизматичність. Одним словом — ідеал. Але навіть у цього ідеалу були свої таємниці. Я жила не зовсім звичним життям. Леді аристократичного походження, яку з дитинства привчали бути ідеальною в усьому: шахи, вишивання, підтримка розмов на політичні теми… Скільки я себе пам’ятаю — мене все завжди дратувало. І я б утекла з дому найближчим часом, якби не наш дворецький. Так, він мені подобався, приваблював, але чим саме — я не була впевнена. У ньому була якась сила, сила притягувати до себе людей...

Далі за «імпровізованим планом» йшла решта явно непотрібного одягу. Костюм покоївки виявився далеко не таким простим, як здавався спочатку. Різні ґудзики, паски та стрічки. Вільям знатно помучився, поки з усім цим впорався. До цього йому й на думку не спадало зв’язуватися зі слугами, а тим більше — як було згадано — спати з ними. Але ця дівчина його зацікавила. Незрозуміло чим, але встигла. Вже за кілька хвилин, хоч вони його й втомили, молодий лорд нарешті впорався. Але чим далі він заходив, тим активніше покоївка намагалася сховати своє оголене тіло, незважаючи на зв’язані руки. Кілька таких спроб почали бісити, тому пан вирішив дати непокірній дівчинці урок. Він навис над оголеним тілом, підняв одну руку догори, ще міцніше стиснувши зв’язані зап’ястя, щоб її пальці не тремтіли...

— Піди-но спину йому потри… Іди, кому кажу. Чи не сподобався дівер? Ніна спалахнула, блиснула подовженими зеленими очима й вилетіла за двері. Образа на такого гада, відчуття безпорадності — куди вона подінеться від нього в 38 років з малою дитиною, яку любить втричі сильніше, бо старші діти зрадили — викликали короткі злі сльози, і вона затрималася на ґанку, перш ніж ступити у бік лазні. Так само зло скинула з себе одяг у передбаннику й увійшла всередину, прикриваючи соски рукою — не від сорому, а від жару. Але жару особливого не було, мабуть, Микола не любив паритися й вистудив лазню. На високого, гарно скроєного Сергія він не був схожий навіть статурою — невисокий, кістлявий, але з тією особливо сяючою гладкістю шкірою, яка буває тільки в молодих сильних чоловіків і якої вже не було в Сергія...

— Гріх відмовляти, коли дівчина просить, — посміхаюся я. У її посмішці у відповідь — складна суміш полегшення й рішучості. І ані трохи тепла. — Тільки без вина і дату коли я скажу. На тому тижні, — уточнює вона. Мовчки розвожу руками: це вже нюанси. І тут згадую — на тому тижні приїжджає мій друг. А якщо вдвох ми влаштуємо їй свято..?

Вона приклала чип до дверей, і коли замок клацнув, відчинила їх та несподівано втягнула мене всередину за руку. Я трохи прибалді́в, якщо чесно, особливо коли після зачинення дверей вона навалилася на мене й почала гаряче цілувати в губи. Ми стояли, я обійняв її за талію, притулився, і ми самозабутньо цілувалися в темряві міжпід’їздних дверей. Жадібні поцілунки, гаряче тіло, груди – все зводило мене з розуму. Вона відірвалася від мене й, схопивши за руку, потягнула вгору сходами. Сам не знаючи куди й навіщо, я йшов за нею. Зрозуміло, що не до неї додому...

І от настав день весілля. Христина спочатку не хотіла йти, бо нікого не знала, але моя наполегливість і умовляння дали свої плоди. Я вже був готовий і сидів у машині, чекаючи на Христину. Коли вона вийшла, я просто очманів. На ній була облягаюча червона мінісукня, на ніжках — червоні туфельки на високому підборі, і під колір усього цього її губки були також підфарбовані в червоний. Сукня ідеально сиділа на її фігурі, сексуально підкреслюючи груди та округлі сідниці, відкриваючи при цьому її гарні ніжки. «Яка ж вона досконалість!» — гадав я, допомагаючи Христині сісти в машину. Коли вона сідала, сукня піднялася, і мені стали видні гумки її панчіх та прозорі трусики-стринги, через які просвічував трикутник темних волосиків на лобкові...

Підходячи до зали, я не одразу зрозумів, що сталося. Світла не було. Я зайшов туди й остовпенів. Вона знімала з себе останні трусики. Сама! Як я не впустив усе, що тримав у руках! Швидко поставивши на стіл пляшку й келихи, я одним рухом стягнув із себе футболку. Ми вже були на відстані 20 сантиметрів. Я чув її дихання. Очі звикли до темряви, і я почав розрізняти обриси її фігури. Пружні груди я побачив одразу й не став довго чекати. Я просто вже не міг...

Ірина перелякано завмерла, боячись обернутися. Що це? Натяк на минуле? Якої реакції він від неї чекає? Може, вдати, що вона нічого не розуміє? Вона гарячково гадала, як відреагувати на репліку Ігоря Миколайовича, шукаючи правильну лінію поведінки. Нарешті вирішила розвернутися — і побачила спину заступника директора, який віддалявся коридором, притискуючи телефон до вуха. «Мабуть, співрозмовник виявився балакучим, і Ігорю Миколайовичу довелося лише слухати». В Ірини відлегло від серця — йому до неї й діла нема, а вона надурно переймалася. Від щирого серця посміявшись зі своїх страхів, Ірина пішла далі по своїх справах. Спокій тривав недовго. Через кілька днів, повернувшись з обіду, вона побачила на столі візитку готелю «Мрія». Усі колишні сумніви миттєво повернулися. Невже Ігор Миколайович, «щоб його біс узяв», згадав її й вирішив так ненав’язливо натякнути на пригоду в номері, сподіваючись на продовження?..

Ми не бачилися з нею майже 10 років. Оце так! Кому розповісти – так і не повірить! Ми ж – нерозлийвода з п’ятого класу, що просиділи за однією партою майже п’ять років! І не бачилися одразу після випускного наступні 10 років нашого життя! Взагалі! Ніколи! Чому? Я й сама не знаю, можливо, ми так сильно набридли одна одній за попередні роки. Все якось так закрутилося, завертілося в моєму житті. Я виїжджала в іншу країну, вчилася у двох університетах, вийшла заміж, потім розлучилася, потім…

Вона загасила лампу і встала з-за столу. Але ноутбук вимикати не стала. Присіла на диван, поруч з Юрою. Той лежав на спині, і крізь тонку ковдру було видно, як встав у нього член. Брат, не розуміючи подивився на неї. Тетяна зітхнула, провела рукою по ковдрі, гладячи його по грудях, і накрила член, що стирчав, долонею. - Таню, ти чого? - хриплим голосом запитав Юра і спробував вивільнитися, втім, без особливого старання. - Лежи мовчки і все, - прошепотіла вона і стала погладжувати його член кінчиками пальців, відчуваючи, як той стає більше, твердіє, а навіть трохи підскакує...

Коли сонце зайшло і денна задуха змінилася на вечірню прохолоду, я розвів багаття на майданчику біля будинку і притяг з льоху трохи картоплі. Вогонь тихенько хрустів гілками, сухі травинки в полум'ї згорталися в палких черв'ячків... Я підвівся і пішов у хату по книжку. Біля паркану я побачив тітку Таню, що йде до спільної криниці за водою. Вдень я раз у раз розглядав її, поки вона в одному купальнику поралася на своєму городі: невисока, середніх літ жіночка з пронизливо красивими очима. Ми привіталися, я допоміг їй дістати води з криниці...