Гррруммм... — оголосила ніч своїм могутнім голосом гроза, начисто перекривши останні акорди Еліса Купера. Ян здригнувся й, підвівшись на лікоть, виглянув з-за фіранки у вікно.
Мовчки блиснула блискавка, а за кілька секунд новий розкат прокотився ще не встиглим потемніти небосхилом. Юнак, як був — а спав він без одягу, — вискочив з-під ковдри й кинувся до дверей, що вели на вулицю.
— Дивись, Мілко, дивись, яка краса!
— Та здались тобі ті блискавки... — втомлено озвалася дівчина зі спальні.
— Іди сюди! Дивися! — як хлопчисько вигукнув Ян, коли новий спалах світла освітив його сяюче від щастя обличчя.
«Не відчепиться ж!» — подумала Мілава і, тяжко зітхнувши, покинула тепле ліжко.
У тьмяному помаранчевому світлі кухонної лампи засмагле тіло Яна виглядало неймовірно привабливо. Дівчина навіть завмерла, милуючись рельєфом не те щоб накачаних, але підтягнутих ніг і сідниць. Втім, і все інше також було цілком нічого — зрештою, вона ж вибрала його не тільки за гарні очі та підвішений у всіх сенсах язик.
— Іди швидше, — кинув він через плече, — все пропустиш!
Дівчина мовчки підійшла до навстіж відчинених дверей і виглянула назовні. Небо нагадувало молоко — тільки не міське, а справжнє, ще навіть неочищене, хіба що трохи темніше. Сосни злегка погойдувались від несильних подихів вітру, і лише божественні розчерки світла, що супроводжувались громом, робили картину особливою.
— Йдемо? — натхненно вигукнув Ян, коли чергова блискавка впала з небес.
Мілава з подивом подивилася на свого чоловіка.
— Куди?
— Туди! — гаряче випалив юнак, зіскочивши на ґанок. — Гуляти!
— Так дощ же почнеться... — розгублено прошепотіла дівчина. — Я ж сорочку намочу. І взагалі, йди з вулиці — побачать же!
Ян засміявся, ніби вона сказала щось неймовірно кумедне, а коли звук його голосу злився з черговим розкотом грому, сміх перетворився на регіт. І не було в ньому нічого образливого — Мілава знову залюбувалася своїм, у хорошому сенсі, біснуватим кавалером. У відблисках блискавок він ніби зливався зі стихією, втрачаючи людські риси й перетворюючись на якесь язичницьке божество.
Відлуння його сміху ще розліталося лісом, вторячи хлопцю ехом, коли осяяний він, здавалося, перемістився впритул до дівчини й, міцно стиснувши в обіймах, обдарував її гарячим, п’янким, мов глінтвейн, поцілунком. Він пив Мілаву, як загублений у пустелі, знесилений спрагою чоловік пив би свою першу склянку води після довгої дороги. Але його пристрасть почала вливатися й у неї, наповнюючи тіло й полонячи розум.
— Ідемо, — м’яко, але вимогливо сказав Ян, щойно їхні губи роз’єдналися, і, ніжно взявши за руку, потягнув за собою.
— Сорочка... — прошепотіла дівчина, все ще сподіваючись, що така дрібниця може змінити долю.
Юнак обернувся до Мілави, і на його губах грала добра, відкрита усмішка. Він знову пригорнув дівчину до себе, знову напоїв її пристрастю, а коли зробив крок назад, її нічна сорочка безформною ганчіркою лежала біля струнких ніг.
Жовте світло кухонної лампи перетворило її юне, точене тіло на примарний, звабливий силует.
— Ідемо, — знову мовив Ян, і дівчина, мов у забутті, переступила через одяг, простягнула йому руки й пішла за своїм коханим.
Соснові голки шорстким килимом лежали під босими ногами, але не завдавали незручностей — навпаки, розслабляли. У напівтемряві ночі пара, що трималася за руки й була оголеною, здавалася якимось еротичним фантомом чи казковими персонажами, які несподівано виринули в реальний світ із чиєїсь гарячкової фантазії.
Ян вивів дівчину на піщану дорогу й завмер, обираючи, в який бік іти, а Мілава невпевнено зупинилася поруч, боязко озираючись на світлі плями сусідських вікон і шукаючи в них здивовані обличчя сусідів. Але вікна були порожні, а юнак уже тягнув її в бік, протилежний від села.
Злегка вологий пісок трохи холодив п’яти, не звиклі до ходьби босоніж. Втім, дівчина не могла сказати, що відчуття були неприємними. Та й не звертала вона на це особливої уваги, адже була поглинута спостереженням за своїм обранцем, який раптом перетворився на цілком незнайомого, але неймовірно привабливого...
«Кого?» — задумалася Мілава. Назвати його людиною? Але він уже не був схожий на людину. Тоді ким?
Ненадовго вщухла гроза розгорілася з новою силою. Підхоплений небесним шаленством, Ян кинувся вперед дорогою, мовби змагаючись із вітром, що дув у спину. Але щойно порив затих, юнак розвернувся й підстрибом підбіг до коханої, хоча й не взяв її за руку, а почав, сміючись, стрибати й підтанцьовувати навколо неї.
— Ти просто як сатир, — усміхнулася зачарована красуня.
— А ти — моя вакханка, — парирував юнак і, схопивши кохану під руку, продовжив підстрибувати, заряджаючи дівчину своїм безумством і веселощами.
Мілава вирішила підіграти й прийняла запрошення на танець. Уже потім, наступного дня, вона уявила, як це виглядало збоку.
Стрункий молодий юнак із темним довгим волоссям і не менш струнка, але не худа дівчина, голову якої прикрашали русяві кучері до середини лопаток, танцюють язичницький танець нагими, посеред лісу, під акомпанемент гуркотливого неба, посвист вітру й різнотонні скрипи дерев. Їхні оголені тіла раз у раз освітлюються блискавками, а сміх їхнього щастя розноситься нічним лісом.
Сама не знаючи звідки, вона почала згадувати різні рухи цього дивного танцю. Ось зараз треба підняти зігнуту в коліні ногу, а тепер обернутися навколо своєї осі. Мілава не розуміла, хто з них веде, але здавалося, що саме оточення підказує танцюристам, що робити. Вона дивилася, як вигинається перед нею тіло юнака, як напружуються м’язи під тонкою шкірою. Як підскакує й опадає довге волосся, і як іскряться щасливим безумством його манливі очі.
Дівчина трохи опустила погляд — і захлинулася збудженням. Юнак не знав, але Мілава часто милувалася його геніталіями, коли він спав. Утім, і в збудженому стані пеніс її коханого приносив дівчині не лише фізичне, а й естетичне задоволення. Зараз він підстрибував у такт рухам Яна, мов підманюючи лісову німфу до себе.
В один із обертів Мілава впритул наблизилася до свого сатира й, кинувшись йому на шию, сама вп’ялася в його губи довгим поцілунком. А Ян, обхопивши дівчину за талію, закрутився навколо своєї осі, захоплюючи кохану за собою.
Рука Міла́ви зіслизнула з шиї юнака й, склавшись човником, пірнула під його яєчка. Дівчина не сильно стиснула їх, а потім піднялася до фалоса, відчуваючи, як він починає збільшуватися в розмірах.
Ян ніби збожеволів. Він одночасно відчував себе і тут, у своєму тілі, і всюди навколо. Із першої блискавки, яку він побачив у житті, юнак полюбив грозу, але ніколи ця любов не оберталася таким справжнім безумством, як зараз.
Він погано памʼятав, як витяг свою дівчину з дому й як увірвав її в танець.
Чудове тіло Міла́ви кликало його своїми вигинами, підкресленими спалахами небесного полумʼя. Юнак ніколи б не подумав, що вона знає такі еротичні танці, і пожирав очима кожен її рух.
Акуратний овал обличчя Міла́ви то ховався в тінях волосся, то на мить освітлювався, щоб ще більше полонити юнака усмішкою, що прикрашала її губи. Точені плечики грайливо ходили вгору-вниз і з боку в бік, починаючи хвилю, яка, минаючи талію, розгойдувала пишні стегна його обраниці.
Пружні овали акуратних, високих грудей, наче два відображення молодого місяця на неспокійній воді, грайливо зваблювали його. Але ще більше манив рівний трикутник пухнастого кучерявого волосся, що трохи деформувався, коли Міла́ва задирала ніжки в лісовому танці.
Раптом кохана притислась до Яна й обдарувала пристрасним поцілунком. Юнак насолоджувався солодкістю її губ, як раптом відчув теплу долоню дівчини між своїх ніг. Вона за лічені секунди розпалила нестримне полумʼя бажання в усьому його тілі, але Міла́ва так само раптово, як і притислась до нього, відскочила назад, усміхнулась і кинулася бігти дорогою геть від села, наче осідлавши спалахи блискавок, що струменіли в небі над їхніми головами.
Розгублений юнак кілька секунд із захопленням дивився на силует її тіла, що віддалявся, а потім, наче прокинувшись, кинувся навздогін. Йому здавалося, що наздогнати дівчину не складно, але навіть майже зрівнявшись із нею, Ян не міг схопити Міла́ву. Варто було лише спробувати — і вакханка пірнала вбік, мов лань, за якою женеться хижак, вислизуючи від свого сатира.
Зрештою вони добігли до перехрестя лісових доріг, на розі якого було складене вогнище і стояла грубо збита лавка з пари горизонтально покладених колод і кількох прибитих до них широких дощок. Міла́ва спробувала оббігти перешкоду, а Ян перестрибнув через неї й наздогнав свою здобич. Юнак загарчав від бажання, міцно стискаючи дівчину в обіймах, а потім кинувся губами до її шиї й впився в неї поцілунком.
— Ай! — скрикнула вакханка.
Назавтра там буде синець-засос, але зараз це було не важливо.
Мілава відчувала, як руки коханого з силою стискають її тремтяче тіло, позбавляючи можливості вирватися. Як пальці впиваються в її апетитні округлості, а губи Яна нишпорять по шиї та плечах. Від бігу все тіло здавалося перетворилося на суцільні вени та артерії, що ганяли розпечену кров.
Але найбільше задоволення збудженій свідомості дівчини приносило відчуття фалоса її чоловіка, що впирався в живіт.
Ян грубо розвернув Міла́ву до себе спиною й майже кинув на землю, втім притримав, щоб кохана не вдарилася.
Без прелюдії юнак увірвався в її налите пристрастю лоно на всю довжину свого перезбудженого члена й відчув, як уперся голівкою в непрохідну перешкоду задньої стінки. Він обхопив тіло дівчини обома руками: правою через плече, а лівою під пахву — так, що обидві долоні лягли на жадібні до ласки півкулі налитих грудей.
Ледве усвідомлюючи це, Ян сильно стиснув їх і по-котячому прикусив невелику складочку шкіри на шиї дівчини.
Міла́ва відчувала біль: від члена, що до упору ввірвався в неї, від пальців, що стискали її молочні груди, від зубів на шиї й навіть від невеликих, але гострих камінців під колінами. Еротичні фантастичні оповідання paprikolu.net.ua. От тільки цей біль був не звичним, а якимось бажаним, неймовірно збудливим. У всьому, що відбувалося, було стільки тваринного, що в злитих воєдино на стоянці біля вогнища людях майже не залишалося нічого людського. Він оволодівав нею, приглушено гарчачи крізь стиснені зуби, а вона стогнала, підвивала й скиглила, потопаючи в тому спектрі відчуттів, які переживала.
Ян рвався вперед. Спочатку поза не дозволяла йому робити широких рухів — лише короткі швидкі фрикції, але згодом він випростав спину, зімкнув пальці на талії Міла́ви й почав входити в неї на максимальну глибину, а потім майже повністю виходити з тіла, що тремтіло від жаги.
Він і сам не очікував від себе такої швидкості, з якою проникав зараз у свою кохану, при цьому не відчуваючи втоми м’язів ані спини, ані пресу. Натомість Ян відчував, як у його свідомості розливається ейфорія.
Міла́ва вже погано усвідомлювала, що відбувається. Нещодавній біль зник, розчинившись у непередаваних відчуттях стороннього, але такого рідного тіла, що билося всередині.
Її руки зрадливо ослабли, й дівчина опустилася, притиснувшись обличчям і грудьми до землі. Її більше не цікавило, що було й що буде. Зараз існував лише той вогонь, що палав унизу живота, осяваючи все тіло яскравими спалахами насолоди. Але що було ще важливіше — член Яна стимулював якісь точки всередині неї, які ось-ось мали...
...Вибух...
Такого з нею ще не бувало — зазвичай вона відчувала наближення оргазму, але цього разу шалене блаженство вразило її, мов блискавка.
Ян ледь втримав кохану, коли вона раптом затремтіла в екстазі, оголошуючи ліс дикими стогонами, схлипуючи під ударами його фрикцій. Юнак і сам був на межі, викладаючись на повну. Ще з десяток рухів — і його насіння тугими струменями вдарило в матку Міла́ви. Залізна хватка пальців на її талії ослабла, і обидва коханці майже одночасно безсилі впали на землю, вкриту попелом і сажею: вона — на живіт, він — на спину. Їхні серця скажено калатали, легені наповнювали ліс хрипкими зітханнями.
Міла́ва прийшла до тями першою й, підповзши до свого обранця, поклала голову йому на груди, притулившись до Яна всім тілом. Юнак ніжно обійняв її за плечі.
— Як добре... — тихо прошепотіла вона.
Він лише погладив плічко дівчини у відповідь.
Розкати грому, далекі й глухі, перекочувалися над їхніми головами, коли Ян трохи підвівся й озирнувся. Шия Міла́ви притискала його передпліччя до землі, але юнак обережно витягнув руку і сів. Кохана, напівзанурена в забуття, неги не звернула на його рухи жодної уваги.
Парубок озирнувся, а потім перевів погляд на кохану. На тілі, що здавалося білим у нічній напівтемряві, плямами розпливлася грязюка з вогнища і пісок, та це лише прикрашало різьблену фігурку. Сатир облизав палець і, ледь торкаючись м’якої шкіри дівчини, провів ним униз — від її губ, уздовж шиї до западини між грудей, залишаючи по собі чіткий слід очищеної шкіри. Мілава стрепенулася від його дотиків і заклично витяглася струною, а потім і зовсім вигнула спину, підставляючи свої груди його пестощам.
Ян припав до лівого сосця і почав ніжно його смоктати, пестячи праву груди́ну пальцями. Просто перед його очима, під тонким шаром бруду, на білому півовалі проглядався чіткий слід його шаленої хватки, що лишився смужками почервоніння. Дівчина млосно зітхала, відчуваючи його дотики, і сама, намацавши лівою рукою стовбур пеніса юнака, що здригається, почала його стимулювати.
Ще деякий час вони пестили одне одного, а потім Ян підняв Міла́ву на руки і, обережно переносячи, уклав на дошки імпровізованої лавки. Вакханка заклично розкрила стегна й покликала його ніжною усмішкою. Юнак припав на коліна й почав огортати її тіло палкими поцілунками — то опускаючись нижче, то повертаючись до її жаданих губ.
Мілава знову намацала фалос свого обранця й, підтягнувши за нього юнака до себе, спрямувала жадану плоть у своє лоно. Ян м’яко проник усередину, ледь зануривши в потаємну глибину голівку, після чого відступив назад, вийшов і знову увійшов у свою кохану. Цього разу він був обережним і ніжним.
Вакханка обвила його стан ногами і, чи то притягнула його, чи то сама піднялася, змушуючи сатира знову ввійти в неї. Руки дівчини обплели шию Яна, і тепер вона майже висіла на ньому.
Сатир почав рухатись, занурюючи обличчя в кучері коханої, а Мілава, зітхаючи від насолоди, рухалась йому назустріч. Просто перед її очима розстелилось чорне небо. Ламана змійка блискавки прокралася небокраєм прямо над злитою в єдине парою і тут же оголосила ліс неймовірним за своєю силою грозовим розкотом. А слідом за ним з небес, як із відра, обрушився теплий, літній дощ.
Від несподіваного звуку тіло Міла́ви стиснулося, підштовхнувши вибух Яна. Він затремтів і не зміг стриматися. Гаряче насіння знову окропило нутро дівчини.
— Що ж ти... — прошепотів він на вухо коханій із насолодою, але й із краплею досади в голосі.
Великі краплі розслаблюючим масажем опускались на його спину.
— Не переймайся, коханий, — так само пошепки відповіла вона й, перекотившись, осідлала юнака.
Його фалос усе ще перебував у ній, і Мілава почала повільно двигати стегнами, граючись м’язами своєї піхви, щоби не дати йому ослабнути. Молодий організм піддався на ці вмовляння, і кров знову хлинула в жаданий орган, надаючи йому стійкості. Омита потоками дощу й осяяна блискавками, Мілава, ніби валькірія, почала скакати на своєму обранцеві.
— Як добре, як же до-о-обре! — вигукнула вона.
Все тіло дівчини перетворилося на суцільну ерогенну зону. Кожна крапля, що вкарбовувалася в її оксамитову шкіру, дарувала приємні відчуття. Кінчики її власного волосся, що спадало на плечі, змушували тремтіти. Що вже казати про вмілі руки її сатира, які пестили, ніби наелектризовані, її груди...
Але найбільше відчуттів дарувало їй єство юнака. Щоразу, коли вакханка з розмахом нанизувалася на нього, заганяючи в себе на максимальну глибину, вона відчувала спалахи, які наче блискавки пронизували її тіло — від низу живота до самого мозку. Тіло вже погано слухалося, рухи стали ламаними, і Мілава знову перекотилася на спину, потягнувши за собою Яна.
— Візьми мене, — благала вона, — візьми мене, коханий!
Юнака не треба було просити двічі. Розпалений виглядом її скакання, він легко задав темп своїм рухам і заходився оволодівати своєю коханою.
— Ти моя, — прошепотів він на вухо дівчини.
— Вся без залишку, — відповіла вона, обіймаючи обранця міцно руками й ногами.
— Ти належиш мені, — прохрипів він і трохи прикусив її мочку вуха.
— Так! — скрикнула вона. — Так!
Заохочений її словами, Ян почав поступово пришвидшуватись, долаючи й відсуваючи новий оргазм, який уже приготувався спопелити його.
— Тільки не зупиняйся, тільки не зупиняйся, — благала, стогнучи, Мілава, і юнак відчув, як її лоно почало конвульсивно скорочуватися.
— Я люблю тебе, — прошепотів він прямо в її вухо.
— І я-а-а... — почала було відповідати дівчина, але її слова потонули в крику щастя.
Кінцівки Міла́ви витягнулись струнами, тремтячи від напруження, тіло вигнулося дугою, і так, розпластана наче зірка, дівчина вознеслася на найнедосяжніший з усіх можливих піків екстазу, що охопив усе її тіло.
М’язи її піхви з неймовірною силою стиснули фалос обранця й, немов пасту з тюбика, виштовхнули його назовні, втім юнак анітрохи не жалкував про це, насолоджуючись видовищем шалених відчуттів коханої. Він поклав долоню на розкриту раковину її промежини, маючи намір продовжити відчуття, які зараз володіли тілом Міла́ви, але вона міцно стиснула його зап’ястя, зупиняючи.
У бурі емоцій, що охопили її, дівчина втратила відлік часу. Хвилі насолоди гуляли її тілом, наче вона була океаном. Щойно одна хвиля зникала, як десь у глибині народжувалася інша, і її пробіг тілом знову змушував розум спалахувати неймовірними відчуттями блаженства.
Теплий промінчик сонця ковзнув по прикритих повіках очах — і Мілава прокинулася. Денне світило весело підморгувало їй крізь вікно їхнього невеличкого будинку й крізь гілки сосен, що стояли за ним. Дівчина потягнулася й вразилась тому сну, що наснився їй цієї ночі. Озирнувшись, вона не побачила Яна поряд, але залишати постіль не хотілося.
— Коханий?
Відповіді не пролунало.
Дівчина спробувала згадати подробиці свого сну, але він розчинявся в якійсь білій імлі. Єдине, що Мілава запам’ятала чітко — це ті феєричні відчуття, що володіли нею.
"Невже це справді було?" — подумала вона й відкинула ковдру, маючи намір вилізти з ліжка.
По її білій шкірі химерними візерунками струменіли смужки розмитого попелу й піску, а в волоссі все ще залишались довгі соснові голки. І здавалося, кожен м’яз її тіла болів, коли вакханка спробувала сісти.
"Невже це справді було?"