Сергій поворушив мишкою — і на екрані виник браузер із купою відкритих вкладок. Він, нудьгуючи, переглянув їх — звичайна жіноча маячня. Закриваючи вкладки одну за одною, побачив відкриту аську Юлі. На екрані залишився останній її лист, відправлений якомусь Костянтину: «Обіцяю, виправлюся, мій Хазяїн!» Що за дурня? Сергій поцокав мишкою — інших повідомлень із цим контактом не було. Який ще хазяїн? Він ліз у комп’ютер. Знайшов історію аськи (Юля, мабуть, не догадалася налаштувати автоматичне видалення) і перечитав листування. Запустивши пошук зображень, знайшов приховану теку, наївно сховану серед системних під назвою «syswin», де Юля зберігала кілька роликів і картинок, завантажених з інтернету. А в окремій теці лежали фото, які вона зробила сама й відсилала цьому козлові...

Ірина перелякано завмерла, боячись обернутися. Що це? Натяк на минуле? Якої реакції він від неї чекає? Може, вдати, що вона нічого не розуміє? Вона гарячково гадала, як відреагувати на репліку Ігоря Миколайовича, шукаючи правильну лінію поведінки. Нарешті вирішила розвернутися — і побачила спину заступника директора, який віддалявся коридором, притискуючи телефон до вуха. «Мабуть, співрозмовник виявився балакучим, і Ігорю Миколайовичу довелося лише слухати». В Ірини відлегло від серця — йому до неї й діла нема, а вона надурно переймалася. Від щирого серця посміявшись зі своїх страхів, Ірина пішла далі по своїх справах. Спокій тривав недовго. Через кілька днів, повернувшись з обіду, вона побачила на столі візитку готелю «Мрія». Усі колишні сумніви миттєво повернулися. Невже Ігор Миколайович, «щоб його біс узяв», згадав її й вирішив так ненав’язливо натякнути на пригоду в номері, сподіваючись на продовження?..

Я завжди казала, що дітей треба виховувати правильно. І моя донька Світлана тому підтвердження. Правила гарного тону, поведінки, ввічливість, господарність – усе це я старалася їй прищепити. Але хочу сказати вам, що не в цьому справа. Я зараз про інше... Сніданок був приготований, а кава заварена саме так, як я люблю – з корицею. Я вийшла з душу свіжою, загорнувшись у теплий халат від п'яток до вух. — Цьом, Свєто, — я підставила їй щоку. Донька поцілувала мене. — Як у вас? Я так розумію, усе чудово? — Коля класний хлопець, мам, — Світлана сіла, підібгавши ноги під себе, як вона любить. — Мені сподобалося...

Сидимо на кухні, у напівтемряві. Загальне світло вимкнене, горить лише підсвітка, створюючи затишну атмосферу. Не любила вона яскраве світло. П’ємо чай, балакаємо про плани на вихідні — попереду субота. Ось тут вона мені й видала: — А ти знаєш, мене в дитинстві карали. Навіть не в дитинстві, а пізніше, коли я старшою стала. І не батьки…

Ставши посеред кімнати, Ірина опустилася на коліна, трохи розсунувши ноги, і закинула руки за голову, зціпивши їх на потилиці й застигнувши в цій позі. Очі були заплющені. Вона не рухалася, лише стискала й розтискала ноги — він бачив, як напружується й розслабляється її попка. Час зупинився. Андрій бачив і вбирав збудженим поглядом усе: її білі зуби, сліди слини на напіврозкритих губах, крапельку вологи, що повисла на губках і ось-ось готова була стекти по шнурку... Він не знав, як довго тривала пауза — йому здавалося, що минула щонайменше година, перш ніж Ірина поворушилася. Відкривши очі, вона опустилася на навкарачки й поповзла до ліжка, кілька разів вульгарно виляючи попою, ніби дражнячи його...

— Ось завдання для сміливої дівчини. Виходиш з машини так, як зараз одягнена — тобто в одній туніці. Береш із собою решту одягу. Переходиш рейки й на дальній зупинці акуратно складаєш шортики й трусики на лавку. Я сиджу в машині й спостерігаю за тобою. Потім знімаєш туніку, теж складаєш її на лавку. Чекаєш на мій дозвіл. Коли я тобі дозволю, підходиш роздягнена до машини, відчиняєш двері — і я кажу тобі, що взяти. Повертаєшся, береш потрібну річ і знову несеш до машини. Кладеш на заднє сидіння. Потім приносиш другу річ. Коли і її донесеш, повертаєшся, надягаєш туніку, сідаєш у машину — і ми їдемо. На сторонніх людей і машини не реагуєш і не закриваєшся, якщо такі раптом з’являться...

Вона нахилилася й притулилася до моїх губ. Її губи були теплими, як завжди м’якими й наполегливими… Я відповіла на поцілунок, наші язики переплелися. Її руки заковзали по моєму тілу, ніжно торкаючись грудей, трохи вимогливо затримавшись на сосках, спустившись до живота й попрямувавши ще нижче. Я лягла зручніше, подавшись лобком угору, і материна рука — гаряча й така ніжна — повільно почала пестити мій клітор. Тіло відгукувалося на її ласки, я теж обійняла її, намагаючись відчути жар, що йшов від неї. Халат на грудях матері розійшовся, я знайшла губами сосок на її трохи обвислих грудях й почала смоктати його. Він затвердів, я зробила те саме з другим — мати застогнала й одним рухом позбавила мене від смужки трусиків. Я з жалем подумала, що за останній час це вже другі порвані на мені стрінги...

Мої обов’язки прості – возити Олю, студентку першого курсу, на заняття й назад, та її матір, куди скажуть. Робота, звісно, лакейська, але коли в тридцять з хвостиком вмирає твоя контора, і ти пів року не можеш знайти роботу, то погодишся на будь-яку пропозицію заради грошей. Треба сказати, що господарі поводилися по-людськи. Не хамили, зі слугами тільки на «ви», у них така мода. Та й Оля не схожа на типового представника золотої молоді — дівчина вся понура, замкнена в собі. За пів року, звісно, траплялося всяке, можливо, я б і пішов, якби не вона, точніше, не наші з нею вечірні прогулянки містом...

Вона увійшла й спритно влаштувалася з ногами в одному з крісел, при цьому я зміг розгледіти її мереживні трусики-бедровки. — Як влаштувався? — Вона оглянулася. — У тебе небагато речей. Але мати з батьком обов'язково тобі куплять усе, що потрібно. — Було б непогано, — кивнув я і сів у друге крісло. — Ти спідниці носиш? — запитала Мілле. Питання мене не здивувало. Я знав, що в цій країні до питань статевих відмінностей людей давно ставляться дуже толерантно...

— Гадаєш, я не знаю, у чому справа? Прекрасно знаю. Соромишся свого розміру, — вона виразно глянула на Вікині груди. — А даремно. І себе мучиш, і хлопців. Вони напевно тебе трохи дивною вважають. І слушно. Бери приклад з мене. Не п’ятий розмір, і не третій навіть, але що є, те є. Усе моє. Проте все натуральне, без поролону. Віка збентежилася, почервоніла. Мабуть, із поролоном Лара потрапила в точку. Їй вона програвала. У Лари була чесна двійка, а Вікині груди були набагато менші. Нікіта подумав, що зараз Віка психане й піде, але не тут-то було. Вона й не думала здаватися. — Звісно, не соромишся. Може, тому ти в магазин без трусів ходила й гола на сходовому майданчику селфі робила? Наївний, Нікіта знав — Лару так просто не збентежиш. Вона лише поблажливо посміхнулася...

— Я знаю, що ви гарний фахівець, — ледь усміхнулась вона. — Але мені цього замало. Ви маєте бути відмінним коханцем. Я, чесно кажучи, мотнув головою, відганяючи наслання. — Ким, вибачте? — ковтнувши, запитав я. — Я сказала свої вимоги до вас, — вона сіла, закинувши ногу на ногу. — Посада дістанеться вам у тому разі, якщо ви сподобаєтесь мені не лише як фахівець, а і як коханець. Що скажете?..

Він згадав, як одного разу застав сестру, коли вона пестила себе. Повернувся раніше, а двері у кімнату були прочинені. Досі не міг забути розкинуте на ліжку оголене тіло, ліву руку, що м’яла простирадло, гладенький, без жодної волосинки лобок, напружені соски з невеликими коричневими ареолами навколо, привідкриті губки, прикушений нижній край, та приглушений стогін, що почувся наприкінці. Задивившись, він засунув руку в кишеню. Стояв, милувався та гладив член через труси. Потім оговтався. Потихеньку повернувся до передпокою, навмисне стукнувши дверима, довго топтався там, ніби роззувався...

Залишивши груди в спокої, він припідняв спідницю, задираючи її до талії, і торкнувся пальцем губок, провів по них, пестячи їх крізь трусики. Альонка задихнулася від насолоди, а Ігор, час від часу цілуючи плечі й шию, невловимими рухами гладив напухлі, палаючі від бажання губки. Раптом він відсунув трусики й поклав палець у вогку щілину. Альонка, майже не контролюючи себе, коротко простогнала. Палець неспішно посунувся нижче, розсуваючи ніжні складки, легко ковзаючи через надлишок вологи. Усвідомлення, що її майже оголену, знемагаючу від бажання, бачать сусіди й можуть побачити інші на набережній, лише посилювало збудження… Вона хтиво розсунула ніжки, даючи Ігорю більше простору, чим він одразу ж і скористався, проникнувши пальцем усередину...

Невдовзі він почув незрозумілий звук. Озирнувся — і обімлів. На кухні навкарачки, імітуючи собачку, з’явилася Аня. Абсолютно гола. Побачивши, що її помітили, вона усміхнулася і гавкнула. Іноді вони так гралися — Ані подобалося зображати то кицьку, то собачку. Кирило знизав плечима і, стримуючи усмішку, намагався дивитися тільки на екран комп’ютера. Але Аня не здавалася. Зробивши коло по кухні, вона ткнулася головою йому в ногу, вимогливо гавкнувши...

Мені справді подобались дотики мереживної білизни до шкіри. Я майже не відчував трусиків на собі — це було непорівнянне відчуття. Дружина вийшла з кімнати, залишивши мене в стомливому очікуванні. Я сів на ліжко, мимоволі глянувши на себе в дзеркало. На широкому ліжку сидів… або сиділа, коротше, людина в рожевому боді, мереживних трусиках з поясом, підв’язками та тонкими тілесного кольору панчохами. Чесно кажучи, мені було все одно, наскільки я схожий на жінку зовні — мене збуджувала сама думка про те, що я вдягаю й ношу все це. До моєї радості, пів року тому дружина прийняла це моє захоплення, і їй воно теж сподобалося. Я почав приміряти жіночу білизну ще в 9 класі. Звичайно, збуджувався, звісно, завжди при цьому задовольняв себе. І цілком зрозуміло, що не зміг на цьому зупинитися. Почавши переодягатися, я став пестити свою задню дірочку — спочатку отримував задоволення лише від дотиків, потім усередину потрапили мої пальці, і після цього зупинитися було складно. Але мені майже