У потягу, як завжди, задуха. Може, коли рушимо, стане трохи легше. Ось і моє купе — хоч би попутники були адекватні, а не як минулого разу… Щойно зайшла, одразу зрозуміла, що мої надії, видно, не справдяться. На одній нижній полиці сиділа парочка й на повний голос з’ясовувала стосунки, а на другій розлігся якийсь дідусь, що намагався не звертати на них уваги. Його мені й довелося потурбувати, щоб поставити свою сумку. Парочка ж навіть не відволіклася від своєї сварки, щоб привітатися — ну й не дуже й треба було. Забралася на свою верхню полицю, вставила у вуха навушники й краєм ока почала спостерігати, як дівчина завзято вичитувала, як я розумію, свого чоловіка. Хлопець уже навіть не огризався — сидів із похиленою головою й просто слухав...