Вірочка це наша недоторка секретарка. Студентка-відмінниця, чоловіки часто до неї підкочували, але вона всіх посилала. Кому ввічливо, а кому доводилося розмовляти з її двома братами-борцями. Не встиг я озирнутися, як Вірочку вже спокушала наша директорка. Вона цілувала губи секретарки й гладила її сильною рукою між ніжок по тонкій тканині штанів. Вірочці це, здається, подобалося, і вона стискала груди начальниці...

Ми з Наталею одружені 18 років. Історія, яку я хочу вам розповісти, трапилася роки два тому. Ми приїхали в Київ зі Жмеринки у пошуках кращого життя. Оселилися у моєї тітки на проспекті Перемоги та почали пошук роботи. Після двох тижнів наполегливих пошуків дружині вдалося влаштуватися на ринок, а мені сторожем на автобазу. Як виявилося все далеко не так, як ми собі уявляли, але вибору не було. Якось мені потрапило в руки оголошення «Потрібні дівчата на роботу у фотостудію, оплата висока»...

Усі інші викладачі поїхали в місто і мали повернутися тільки завтра до вечора, мене ж залишили одну з тридцятьма студентами. І оскільки я сама ще нещодавно була студенткою, я неабияк хвилювалася, адже чудово знала, на що здатні 18-19-ти річні студенти, які опинилися далеко від дому без опіки батьків. Особливо мене турбували хлопці з 8 кімнати. З ними й до цього вже проблеми були, і це при тому, що керівником археологічної практики був декан. Тож я взагалі слабо уявляла, як із ними впораюся, якщо вони почнуть чудити...