Їжа знову була така собі, але я вже звик — адже ходив у цей генделик не за кулінарними шедеврами. Вже пару місяців я приходив сюди на обід, але головне було не це. Я помітив тут одну офіціантку, і вона повністю заволоділа моїми думками. Тепер, якщо мені не вдавалося вирватися на обід або її не було на роботі, я почував себе жахливо. На перший погляд, у Ніки не було нічого особливого — звичайна симпатична брюнетка середнього зросту з великими виразними очима. Але саме в цих оченятах я й потонув. Коли Ніка підходила до мого столика, я ловив кожен її погляд і слово...

Скільки я себе пам’ятаю — в моєму житті завжди був чоловік, на якого я могла покластися. У буквальному сенсі цього слова. Він був ідеальним у всьому: зовнішність, розум, кмітливість, азарт, харизматичність. Одним словом — ідеал. Але навіть у цього ідеалу були свої таємниці. Я жила не зовсім звичним життям. Леді аристократичного походження, яку з дитинства привчали бути ідеальною в усьому: шахи, вишивання, підтримка розмов на політичні теми… Скільки я себе пам’ятаю — мене все завжди дратувало. І я б утекла з дому найближчим часом, якби не наш дворецький. Так, він мені подобався, приваблював, але чим саме — я не була впевнена. У ньому була якась сила, сила притягувати до себе людей...