Я лежала у ванні й не могла в це повірити. Річ у тому, що я була не вдома, а в Кості. У хлопця, по якому сохла останні пів року. Ні, мені досі не вдалося його добитися, але сьогодні я зробила в цьому напрямку величезний крок. Я буквально упросила Костю, щоб він дозволив мені переночувати в нього після вечірки, розповівши вигадану історію, що посварилася з батьками й просто не можу зараз повернутися додому. І от галаслива компанія розійшлася, і я залишилася разом з Костянтином удвох...

Я гадала, зараз знову почне лаяти, що я в робочий час займаюся особистими справами, але тут він мене здивував. — Гаразд, я все розумію. Вам явно потрібно усамітнитися наодинці. Іди, візьми на посту ключі від 14-го кабінету та дай своєму кавалерові те, що він хоче. У вас пів години. Від почутого у мене аж у горлі пересохло. Я подумала, що неправильно зрозуміла, і перепитала, але Віктор Миколайович лише посміхнувся і, поклавши руку мені на спину, підштовхнув до дверей. Я відчула, як його пальці якось дивно обмацали моє тіло, але не надала цьому значення, адже все ще перебувала в шоці від пропозиції свого немолодого наставника. Вийшовши в коридор, я на секунду завмерла, а потім, плюнувши на все, сказала Сашкові, щоб він трохи зачекав, і побігла на пост. А власне, чому б і ні? Якщо Віктор Миколайович сам дав добро, то мені чого опиратися? Хороший він все ж таки чолов'яга, усе розуміє… Ось тільки дивно якось останнім часом на мене дивиться, та й зайвий раз доторкнутися намагається…

Анальне знайомство супергероїв