— Досить скиглити, — своїми голосіннями вона заважала йому розмірковувати. — Сама винна. Треба серйозніше ставитися до своїх службових обов’язків. Його нотацію перервав дзвінок мобільного. Сандецького викликав дуже важливий клієнт, до того ж, любитель поговорити. Сандецький махнув Марині: — Це надовго. Встань, постій біля шафи, заодно відпочинеш. І ліфчик поправ, він тобі завеликий, всі груди назовні, — відвернувшись від дівчини, що судомно схопилася за ліфчик, Сандецький натиснув кнопку відповіді: — Слухаю, Сандецький. Привіт, Кириле, привіт, дорогенький… Спілкуючись зі співрозмовником, він мимоволі розглядав худеньку покірну Марину, що стояла обличчям до шафи. Його погляд ковзав по вузьких плечах, гостро виступаючих лопатках, вниз по спині, до майже повністю відкритої попки… Промайнула думка — цікаво, що вона зараз відчуває?..