Дівчина підійшла до нього і, припавши, почала покривати його легкими поцілунками, одночасно розстібаючи йому сорочку. Для того, щоб дотягнутися до його губ, їй доводилося вставати навшпиньки. Нарешті, вона стягнула з нього сорочку і продовжила цілувати вже груди, соски. — Не зупиняйся, спускайся далі. З легким, ледь помітним зітханням, дівчина встала перед ним на коліна і стягнула з нього штани...

Мені вже все одно, що вона каже. Вона ще мляво чинить опір, прибираючи мої руки від пояса на халаті та від застібки на чорно червоному мереживному ліфчику. Щось лепече про запах перегару. Але мене це зупинити не може. Я з деякими труднощами підхоплюю її на руки, ногою відчиняю двері й кидаю її на незастелене ліжко... Вона, здається, її звуть Люда, лише імітує опір. Але насправді вона вже потекла. Кажучи "ну не треба, Вовчику, миленький", вона відповідає на мої поцілунки та підставляє свої соски, що стирчать із купальника, треться промежиною об моє праве стегно...