Справжня посада Ільяни (ОПОВІДАННЯ)

— Дивись яка фіфа, — штовхнув мене ліктем Кирило. — Ніжки, фігурка, личко. Га?
— Щось є, — буркнув я.
Ми стояли в курилці, через вікно розглядаючи дівчину, що йшла до нашої будівлі. Вона нещодавно влаштувалася до нас в управління. Батько — якийсь родич великого боса зі столиці, адміністратора, прилаштував це чудернацьке створіння, на ім'я Ільяна до нас. Чим вона займалася — таємниця велика, ми її зустрічали завжди з купою палітурок та паперів, що поспішала сходами то вниз, то вгору. Зовні татарське коріння Ільяни виявлялося у розкосості погляду, чорних очах і невисокому зрості. Дівчина була така солодко-гарненька. Точена фігурка, довгі стрункі ніжки, коси до талії, а талія — дуже вузенька. Коротше, було на що облизуватися. Хоча такі хлопці, як я чи Кирило, чудово розуміли, що не нашого вона поля ягідка, і нічого нам не світить.
— От же, — зло сказав мій приятель і відшпурнув недопалка. — Дістанеться комусь.
Я ж до цього завжди ставився спокійно. Наше від нас нікуди не подінеться.
Наступні пів року ми періодично стикалися з Ільяною через роботу, навіть познайомилися. Від дівчат у бухгалтерії я навіть почув кілька пліток. Одні стверджували, що вона зустрічається з підстаркуватим дядечком, який їй щедро платить за мінет. Інші брехали, що вона звичайна утриманка. Але всі версії були далекі від правдоподібності. Мене це мало цікавило, поки я випадково не потрапив у «Парадиз»...
...Я знав, що навіть у нашому містечку є таке місце, куди потрапити звичайному хлопцеві практично нереально. І я б ніколи туди не зайшов, якби не Генріх Іванович. Ця людина (насправді він Геннадій Іванович, але так його ніхто не кличе) — звичайний, непомітний мер нашого міста. Градоначальник, як він любить себе називати. Наша контора взяла підряд у мерії прокладати оптичне волокно, а сам мер вирішив, що треба особисто за цим поспостерігати. Мене поставили старшим бригади, і довелося спілкуватися з Генріхом Івановичем кілька днів. Коли роботу закінчили, він попросив нас звертатися за будь-якою допомогою, а мені вручив конверт. Тільки в ньому виявилися не гроші й не кредитка, а пластикова візитка. Як пояснили хлопці — це пропуск у світ справжнього кайфу. За гроші, мовляв, таке не купиш. Я хлопець не з боягузів, і в п’ятницю вже стояв біля входу в нічний заклад «Парадиз»...
...Мене пропустили без проблем, сказавши, що я можу брати участь у всіх розвагах і заходити в усі кімнати, приклавши свою картку до зчитувача. Але тільки сьогодні — до четвертої ранку. Майже як у Попелюшки, бляха. Я поки нічого не розумів, вирішивши, що йдеться про випивку, їжу й усяке таке. Увійшовши у просторий хол, заповнений молодими людьми, я побачив несподівану картину: напівоголені красуні виступали по круглому подіуму, в центрі якого стояв барабан. Еротичні оповідання на paprikolu.net.ua. Вони крутили ручку, діставали якийсь папірець і голосно вимовляли незрозуміле. Наприклад: «Рожева — три — два». Що б це значило — я не зрозумів. Але дівчата були на будь-який смак, і одна з них мені була дуже знайома. Це виявилася наша Ільяна. Тільки ми такої її не звикли бачити — коротенька спідничка завдовжки у п’ять пальців, накладки, що прикривали соски на грудях, та й у принципі — все. Вона підійшла до барабана, і я почув:
— Біла, три!
— Ще називали «блакитна – 1», «блакитна – 2», «біла – 1», «біла – 2», «рожева – 2 2» та іншу ахінею. Дуже скоро всі дівчата кудись зникли, я трохи засмутився і нарешті побачив барну стійку. Хлопець за нею виявився цілком нормального вигляду. Я підійшов, приклав картку до зчитувача і замовив сто грамів віскі. До речі, дуже непоганого. Ніякого нудного вигляду у бармена не було — навпаки, він одразу помітив:
— Вперше? Видно по обличчю.
Я ковтнув із келиха. Затримав подих.
— Що це за гра? — я дістав сигарету. — Цікава?
— Для новачка — так навіть дуже, — бармен швидко підніс вогонь. — Бачиш, на другому поверсі двері кімнат різних кольорів. Біла — дівки смокчуть через перегородку, коричнева — підставляють дупу так само, рожева — дві дівки одна з одною, блакитна — хлопці. Перша цифра — номер кімнати, а друга, якщо є — скільки хлопців можуть зайти одразу. Як тобі?
— Я просто в ахуї! — випалив я. — А той барабан навіщо?
— Дівчата, що сюди ходять, мають бути готові до всього, — бармен усміхнувся. — Їм за це платять.
— І багато?
— За раз більше, ніж мені за тиждень!
Я присвиснув, оцінюючи, що хлопець у такому закладі отримує явно більше, ніж я. Потім одним махом допив віскі, обмірковуючи, що в мене унікальний шанс. Ільяна сказала «біла – 3» — отже, я можу запросто наваляти їй у рот, а вона навіть не дізнається, що це був я. Клас! Кивнувши хлопцеві за стійкою, я рушив до сходів нагору. Хлопців на першому поверсі майже не залишилося. Так, справа блакитні двері, зліва — коричневі. Не те. Іду далі, ага, ось ліворуч — усі білі. Трясця, біля трьох дверей зібралося хлопців чоловік п'ять. Хто б міг подумати, що й тут буде черга. Та нічого. Зачекаю. У номер третій. Так, один звідти вийшов, один зайшов, я — наступний. Ого, три хвилини — і той вже виходить. Що ж так швидко?
Входжу я.
Кімната розділена пластиковою перегородкою на дві частини, в обидві ведуть двері: справа закриті, зліва — розкриті. Іду туди. Бачу ліворуч умивальник, справа в перегородці — акуратний круглий отвір. Усе зрозуміло.
Розстібаю ширинку, мій член у передчутті напружився. Підходжу до перегородки, направляю його в отвір. Відчуваю одразу щось вогке — воно торкається голівки, гладить у різних місцях, потім голівці стає тепло і затишно. Ми в ній у ротику. У ротику цієї фіфи, гарненької дівчинки з чорними оченятами. Я ж знаю, як виглядає та, що за стінкою.
Вона починає смоктати, і одночасно її язик кружляє навколо мого пеніса, облизує, обсмоктує його, торкається ледве-ледве у різних місцях. Як же добре! Я відчуваю, що сім’я вже здіймається догори, і в той же момент мій член вислизує з її рота, а потім вона знову приймає його в себе, потім ще раз і ще. Все сильніше її губи стискають мій орган, і все швидше вона рухається. О-о-о!..
Здається, я вибухнув прямо у найглибшій точці її рота. Ммм… готовий кінчати нескінченно. А вона ковтає мою сперму, всю, що є. Звісно, я цього не бачу, але мені хочеться, щоб ця розпусна лялька робила саме так…
…Вже на виході я відчув, що напруга в моїх череслах не вщухла, а лише розпалилася. І штани спереду підозріло випинаються, хоча тут на це ніхто не звертав уваги. Не роздумуючи, я повернув кудись і опинився біля коричневих дверей. Зайшов.
Усередині — те ж саме. У кімнаті для клієнтів відмінності: отвір значно ширший, поруч із ним — столик із презервативами. Я придивився: в отворі з того боку вже притулилися чиясь засмагла дупа. Саме так — не попка, а саме дупа, тому що вона була така м’ясиста, округла, що тільки дупою її й називати. Я швиденько приспустив штани, член був у бойовій готовності, натягнув гумку — і готово!
Я ляснув по соковитих сідницях, потім розсунув половинки й приставив свій стовбур до коричневого отвору. Сильно напружуватися не довелося — мабуть, нещодавно тут хтось вже побував. Я увійшов одразу й до упору. Стогін з того боку підтвердив мої здогадки.
Тримаючи сраку руками, я почав наярювати. Мій член буквально літав усередині — настільки добре вона була розроблена. Для гостроти відчуттів доводилося руками зсувати половинки. Проте, під стогони моєї партнерки я, гарчачи, кінчив для неї в дупу. Правда, в гумку. Видихнувши, вийшов, легенько ляснув на прощання, зняв презерватив і викинув у смітник.
…Спускаючись униз на перший поверх, я міркував — чи не заглянути й в інші двері. Адже, у попелюшки ніч коротка.