У променях світла, що падали з двох великих вікон, стривожено танцювали пилинки. Напевно, заразилися тривогою від третьокурсників, які щойно перескладали залік. Літня сесія в Інституті управління добігала кінця, і Володимир, для студентів — Володимир Сергійович, щойно прийняв «хвости» в останніх двієчників. Ще тиждень — і в нього почнеться законна відпустка. Розмірковуючи про приємне, він сидів за столом і переглядав відомості, перш ніж здати їх у деканат. Усі графи були заповнені, а це означало, що ніхто не буде його виловлювати, благати та вимагати заліку, чергуючи біля кафедри. Володимир взяв до рук відомість другої групи й насторожився — у Глазниченко залік не стояв. От дідько!
Він замислено потер перенісся. Глазниченко — це неприємно. Місцева, так би мовити, знаменитість. Батіг божий! Донечка! В Інституті управління, де він підробляв, читаючи статистику, таких вистачало, але Глазниченко Наталя Олегівна була щось особливе. Олег Глазниченко — відомий підприємець, величина за місцевими мірками. І донечка вміло користувалась становищем татка. Колеги Володимира дуже часто ставили їй «зараховано», аби тільки не зв’язуватись. Він би теж поставив, але вона жодного разу не прийшла на перескладання. А коли здавала її група, вона, анітрохи не маскуючись, нахабно все списала. Володимир тоді сумлінно намагався витиснути з її кучерявої голівки хоч краплину знань, але все виявилось марним, і він її відправив, очікуючи побачити разом з іншими двієчниками. Як вона тоді обурено блищала очима! От і не прийшла, образилась.
Ну, образилась — то й образилась. На ображених, відомо що, возять. Не бігати ж за нею. Декан, звісно, буде незадоволений — не любить Микита Вікторович проблем, він дипломат відомий, але тепер це його головний біль.
Акуратно склавши відомості у стос, Володимир ліниво потягнувся до сумки, як раптом відчинились двері й в аудиторію влетіла захекана Глазниченко. Стривожені пилинки незадоволено закружляли у смугах світла.
— Володимире Сергійовичу, а я на перескладання, можна? — безцеремонно випалила вона, пружною ходою підходячи до столу. — Ось, — Наталя недбало кинула на стіл залікову книжку. — Поставте, будь ласка.
Вона стояла, трохи схилившись, дивлячись на Володимира впевненими нахабними очима, анітрохи не сумніваючись у результаті. Гарна була чортова дівка! Довгі ніжки, струнка. Невеликі, але й не маленькі груди чудово проглядалися в декольте вільної сукні. Навколо витав аромат недешевих парфумів. Тонкі пальці з химерним розписом на нігтях нетерпляче постукували по маленькій сумочці.
— Ти запізнилась, Глазниченко. На сьогодні все. Тепер лови мене на кафедрі, я ще буду тут з’являтись протягом тижня. А зараз, вибач. На першу треба приходити, разом з усіма, — сказав Володимир, спокійно прибираючи відомості в сумку.
— Я не з усіма. Я сама по собі, — відповіла Глазниченко, незадоволено посунувши залікову в його бік.
Володимир розвів руками.
— Усе, усе. Спробуй у четвер. Я буду десь біля дванадцятої, може, і знайду для тебе час.
Дівчина здивовано насупила брови. Вона явно очікувала іншої реакції. Але щось для себе вирішивши, засяяла.
— У четвер я не можу. У мене справи, — клацнула застібка сумочки — і на залікову книжку лягла купюра в тисячу гривень.
От сучка! І не боїться. Знає, що татусь від усього відмаже. Володимир розлютився, але взяв себе в руки.
— Забери, — прошипів він. — Я тобі сказав, що сьогодні ти запізнилася. А це, — він недбало махнув рукою на гроші. — Залиш для офіціантів у кабаках.
Глазниченко закипіла. Розлючено глянула на нього. Від обурення у неї побілів кінчик носа.
— Що ти тут випендрюєшся… — вона насилу стрималася, проковтнула слово, але він і так зрозумів — «козел» або «мудак». Лексикон цих паняночок відомий. — Що ти тут корчиш із себе, ніби я не знаю кого? Що, мало? Треба додати? Не питання.
Знову клацнула сумочка — і до тисячної купюри долучилась ще одна, рішуче притиснута тоненькою долонькою.
Стараючись тримати себе в руках, хоча виходило погано, Володимир подумки порахував до десяти, потім ще раз до десяти. Встав, зробив крок уперед, відтісняючи Глазниченко від столу. Ретельно вимовляючи слова, промовив, приховуючи лють, що рвалася назовні:
— Швидко прибрала все це лайно і до побачення. Давай, поки не почалось!
Але Глазниченко не відступила. Кривлячи нафарбовані губки в непристойній, усе розуміючій усмішці, посміхнулась:
— Невже мало? Бери, гроші хороші. Дружині цукерок купиш, порадуєш. Не бійся, я нікому не скажу.
Він дивом стримався, щоб не вилаяти її. Дивлячись просто в її безсоромні очі, неголосно рикнув:
— Геть!
Тільки зараз до Глазниченко дійшло, що все пішло не так, як зазвичай, не так, до чого вона вже встигла звикнути.
— Невже мало? Дві штуки? За залік — це з лишком! — вона кинула злий погляд, але, побачивши його обличчя, прибрала гроші в сумочку. Задумливо повертіла заліковку в руках. — Можу ще тисячу накинути, так вже й бути.
Володимир зірвався. Вихопивши злощасну залікову книжку, він пожбурив її до дверей.
— Геть! Забирайся! Ти в мене отримаєш залік тільки якщо щось знатимеш. Але тобі це не загрожує… Або — якщо ти мені цю заліковку принесеш у зубах. Тільки так! А тепер забирайся!
Глазниченко на мить розгубилась, проводжаючи очима залікову, що впала на підлогу. Стиснула кулачки. Обличчя перекосилось.
— Ах ти! Що ти наробив? Розкотив губу! У зубах йому заліковку! Та знаєш, що з тобою буде? Та я… Виродок! — її трусило. Вона випльовувала слова одне за одним. — Кого ти з себе уявляєш? Хто ти такий? Може, тобі ще й на коліна стати? І роздягтись?
Складання заліку за власними правилами (ОПОВІДАННЯ)
17 423
🇵🇱 Po polsku!
Приступ люті минув, Володимир трохи заспокоївся. Дивлячись на дівчину, що сіпалася перед ним і бризкала слиною, він презирливо розтягнув губи в усмішці:
— А що, це ідея? Можеш і роздягнутися, і на колінах приповзти. Але тільки щоб залікова була в зубах!
Глазниченко дивилася на нього, важко дихаючи, не в змозі вимовити ані слова від гніву, що переповнював її. Довго мовчала. Раптом вона перемінилася. На обличчі мигнуло осяяння. Губи склалися в блудливу усмішку.
— Ах, от у чому річ? Подивитися захотіли, Володимире Сергійовичу? Ніколи розкішних дівчат не бачили? Так би й сказали одразу. Це й дешевше вийде…
Поклавши сумочку на найближчу парту, вона ривком здерла плаття, залишившись у маленьких білих трусиках. Безсоромно дивлячись на нього, спитала, випинаючи груди з невеликими коричневими ареолами навколо сосків.
— Ну, як?
Дві секунди приголомшений Володимир мовчав, по-хазяйськи оглядаючи дівчину перед собою. Зібравшись, неспішно висунув стілець. Сів. Кивнув.
— Годиться. Давай далі, тільки двері закрий. Мені то все одно, а тобі буде незручно…
Глазниченко обурено спалахнула очима.
— Годиться? І це все? — хотіла ще щось сказати, але згадала про двері. У три швидкі кроки підійшла до них, повернула ключ, що стирчав із замка. — Значить, усього лиш, годиться? Так? — з цими словами вона спритним рухом скинула трусики й кинула їх біля сумочки. — А так?
Ставши у розкутій позі, анітрохи не соромлячись своєї наготи не в найвідповіднішому для цього місці, вона зухвало демонструвала себе Володимиру.
— Так вже краще, — він не став сперечатися, не соромлячись, розглядаючи її гарне спокусливе тіло, особливо смакуючи груди та гладенький лобок із майже рожевими губками. — Так, так суттєво краще. Тепер давай, залікову книжку в зуби й повзи сюди.
Чомусь його похвала Глазниченко сподобалася. Вона поблажливо посміхнулася й опустилася на коліна. Піднявши заліковку й затиснувши її зубами, не поспішаючи, смакуючи кожен рух, вирушила до нього, час від часу поглядаючи на Володимира й насолоджуючись справленим ефектом.
Втім, він і не думав удавати, відверто милуючись видовищем, що розгорталося перед ним. Дівчина повільно повзла до нього рачки. Він відкинувся на спинку крісла, із задоволенням розглядаючи груди, що гойдалися та виляючий задок.
За хвилину Глазниченко зупинилася біля його ніг. Підняла голову, простягаючи йому заліковку. Її очі світилися тріумфом. Володимир взяв у руки заліковку. Не поспішаючи відкрив її, продовжуючи розглядати Глазниченко, що стояла перед ним на колінах.
А та з цікавістю дивилась на ширинку Володимира, точніше на помітний горбок від члена, що вже давненько встав. Побачивши, що він помітив її інтерес, інтригуючи протягнула:
— Ось воно як, Володимире Сергійовичу! Мабуть, я подарую Вам невеличкий бонус.
Нахилилася над ширинкою й, зачепивши зубами язичок блискавки, потягнула його донизу до упору. Вибагливо подивилася догори. Володимирові нічого не залишалося, як, підкоряючись долі, розстібнути ґудзик і дістати член, яким негайно заволоділи м’які вмілі губи.
У коридорі пролунали поспішні кроки спізнілого викладача, і знову настала гробова тиша. Та кому ходити? Прибиральниці прийдуть вранці, а влітку о пів на четверту приміщення інституту вимирали. Він обережно поклав руку на світловолосу голову, що рівномірно виконувала свою ніжну роботу. Розслабившись, він повністю віддався у владу губ і язика дівчини, але не забуваючи час від часу відкривати очі, милуючись нею. Чомусь погляд постійно прилипав то до грудей, що гойдалися, то до попки, яка легенько сіпалася. Гарненької попки, між іншим. Гарненької й доглянутої.
У якийсь момент, підкоряючись раптовому імпульсу, Володимир простягнув праву ногу вперед, завів її між ніг дівчини, погладивши внутрішню частину стегна рантом черевика. Глазниченко глибоко зітхнула, йому здалося, що вона трохи опустила попку, ніби запрошуючи його. Опираючись на п’яту, він підняв носок, і гладка, з ажурними прорізами, шкіра взуття торкнулася щілини дівчини. Виявилося, він правильно вгадав. Варто було йому доторкнутися до губок, вона почала легенько тертися ними об носок черевика. Володимир ледь не задихнувся від приступу збудження — настільки її рухи були розпусними, з відтінком якоїсь приниженої покірності, яку він зовсім не очікував побачити в Глазниченко.
Судячи зі звуків, дівчина сильно збудилася, хоч і незрозуміло, коли саме — чи коли повзла до нього, чи трохи пізніше. Неважливо. Він остаточно розслабився і заплющив очі. Глазниченко захоплено пестила його, не забуваючи й про себе, терлася щілиною об носок черевика. Вона часто дихала, іноді постогнувала, йому навіть здавалося, що вона підвивала. Його член тремтів, мов струна, давно готовий вибухнути, але Володимир терпів, подовжуючи задоволення.
Недаремно терпів... Глазниченко раптом здригнулася, вчепилася пальцями в його стегна й протяжно зітхнула. Завмерла. Його терпець остаточно вичерпався. Він вибухнув, наповнюючи її рот тягучими гарячими струменями, які миттєво всмоктувалися його випадковою коханкою. Наостанок вона з особливою ніжністю облизала його опадаючий член і допитливо підняла голову. Весь напад нахабства дивним чином зник. На Володимира тепер дивилася дівчина, що з тривогою чекала його перших слів.
— Ну й ну, — пробурмотів він, заправляючись. — Бонус — це щось! Довго не забуду. Та ще й у стінах поважного навчального закладу...
Глазниченко фиркнула, просяяла, підвелася, мимоволі кинувши погляд на правий черевик Володимира. Він подивився слідом за нею. На коричневій шкірі носка блищала волога пляма. І тут вона остаточно приголомшила його. Легенько зігнувшись, опустилася до його ніг і двома рухами язика вилизала черевики. Спокусливі розповіді про підкорення та приниження на paprikolu.net.ua. Першим поривом Володимира було одсмикнути ногу, але він стримався. Йому це сподобалося. Коли Глазниченко знову подивилася на нього, він поманив її пальцем.
— Повзи сюди. Якщо вже повністю витримувати стиль... Будеш столиком, — поставивши її перед собою і поклавши на спину дівчини залікову книжку, він швидко вніс потрібний запис і з широким розчерком підписався. — Як і обіцяв... Але дивись, Глазниченко, у наступному семестрі у вас іспит. Тут вже тобі пощади не буде, — святенницьким тоном промовив Володимир, сам дивуючись своїй нахабності.
— Я старатимусь, Володимире Сергійовичу, — янгольським голоском відповіла Глазниченко, підводячись із почервонілих колін і приховуючи лукаву посмішку.
Одягнувшись і підійшовши до дверей, вона раптом обернулася й серйозно, без жодної гри, ніби розмірковуючи, промовила:
— Знаєте, Володимире Сергійовичу, ніхто й ніколи так зі мною не поводився... Дуже дивне відчуття... Не знаю, що й думати, — похитала головою та вийшла, тихенько причинивши двері.
Через тиждень Володимир знову згадав пригоду на перескладанні. Вийшовши з супермаркету, він вже збирався рушати з майже пустої стоянки, коли роздався вереск гальм. Збоку, носом до нього, підкотила яскраво-червона машинка. Двері розчинилися, і з’явилося усміхнене обличчя Глазниченко.
— Я вас випадково не налякала, Володимире Сергійовичу?
— Та ні, Глазниченко, не налякала, — відповів він, розчинивши дверцята свого «Соляріса» й, із ввічливості, повернувся, спускаючи одну ногу на асфальт.
Сьогодні Глазниченко віддала перевагу легкому короткому сарафанові на бретельках та біленьким босоніжкам, які нагадали йому її маленькі трусики минулого разу.
Машини стояли боком одна до одної, і відчинені двері створювали щось на кшталт тамбура, захищаючи від сторонніх очей. Дівчина випурхнула з машини, блиснувши голими ногами, оголеними аж до самої попки, і підійшла ближче. Несподівано опустилася на коліна й взяла Володимира за праву руку.
— Я от усе думаю про майбутній семестр, про іспит, Володимире Сергійовичу. Навіть не знаю, що Ви вимагатимете від мене за п'ятірку в заліковці...
Поклавши його руку собі на плече, вона повільно погладила себе його долонею, опускаючи її під плаття, до грудей. Бретелька зіслизнула з плеча.
— Так й справді проблема, — відповів він у тон, із задоволенням стискаючи долонею одну з пружних грудей дівчини. — Я ще не думав про це... — сказав і в свою чергу лівою рукою торкнувся плеча дівчини, знімаючи бретельку та кладучи долоню на другу з грудей. — Але ж я попереджав, що ти легко не відбудешся.
Тепер він пестив обидві грудки. Сарафан зсунувся, і Глазниченко стояла перед ним на колінах з оголеними грудьми. Але здавалося, вона не хвилювалася, а, заплющивши очі, насолоджувалася пестощами.
— Я пам'ятаю, Володимире Сергійовичу, — лагідно відповіла вона, збуджено дихаючи. — Може, Ви зі мною додатково позаймаєтеся? Можна навіть зараз... Все одно у Вас дружини нема, живете сам, ніхто не заважає... — і багатозначно провела пальцем по помітному горбку на ширинці.
— Он воно як? Звідки такі відомості? — ліниво здивувався Володимир, продовжуючи м'яти її груди. Сарафан спустився вже до талії.
— Я цілий тиждень стежила за Вами, — вона підвела обличчя з янгольськими очима. — Пробачте мені, Володимире Сергійовичу. Проте я чудово пам'ятаю, як Вам подобається...
Дівчина підняла спідницю до талії, збираючи її. Трусиків на ній не було.
— То так? — лагідно дивилася вона знизу вгору, стоячи перед ним майже оголеною на колінах.
Видовище було ще те. Байдужим не залишився б ніхто. Володимир дав спокій її грудям. Взяв дівчину за підборіддя.
— Завтра. У мене вдома. О восьмій. Побачимо, як ти будеш старатися.
— Буду дуже старанною, — пообіцяла Глазниченко й, вигнувшись, на мить притиснулася губами до його руки.
МАТЕРІАЛ З РОЗДІЛУ Порно оповідання