Піднімаючись у свій офіс на сьомий поверх, Стас Савченко не переставав лаяти себе. Дурна голова — ногам спокою не дає. Завтра зранку їхати до клієнта, а він забув в офісі потрібний папірець. А кружляти вранці містом — цілу годину втратиш. Можна й потім привезти, але навіщо? Простіше зараз заскочити, забрати. Тим більше все одно мимо їхав.
Коридор сьомого поверху зустрів звичною порожнечею і тишею. Та кому тут бути, о пів на восьму. На поверсі сидять усього дві фірми — його і ще якісь хлопці, але ті взагалі рідко з’являються. Криза, щоб її! Савченко довелося за півтора року скоротити майже всіх, залишивши тільки одну дівчину в офісі та себе. Слава Богу, що сам може замість техніків працювати, не забув іще, як і що робиться, а з паперами та дзвінками Настя прекрасно справляється. Офіс, правда, змінювати не став. Оренда невисока, і ніхто підвищувати не збирається, переїзд дорожче стане. З іншого боку, може, все й налагодиться, а поки що і так прожити можна.
Занурений у свої думки, відпрацьованим до автоматизму за роки рухом відчинив двері… Здивований застиг на порозі. Тільки й зміг вимовити:
— Отакої!
Нічого розумнішого на думку не спало. Та й кому б спало, коли твоя співробітниця, молода, трохи за двадцять, сидить за комп’ютером гола! Ні, майже гола, у маленьких трусиках.
Побачивши директора, Настя ойкнула, потягнулася до мишки, спробувала прикритися руками — і все це одночасно, потім у паніці згорнулася в клубок і повернулася з кріслом до стіни. Затихла.
— І що, скажи, тут відбувається? Що за вигляд, Анастасіє? — Савченко майже опанував себе.
Настя лише здригнулася у відповідь. Було видно, як сіпнулися її худенькі плечі.
Савченко усміхнувся:
— Гюльчатай, покажи личко.
Настя мовчала, старанно прикриваючи руками все, що можна. Добре ще, що висока спинка крісла закривала її від шефа. Господи, от вляпалась! Сором-то який!
— Зрозуміло. Спілкуватися не хочемо. На директора дивитися не бажаємо. Гаразд, ми й самі з вусами.
Присівши на стіл, він повернув монітор до себе. Здивовано присвиснув, побачивши відкритим один із найпопулярніших у Мережі сайтів з вебкам-моделями. Вчитався. Поклацав мишкою по вкладках, задумливо хмикаючи.
Настя сиділа, ані жива, ані мертва, намагаючись стати якнайменш помітною. Розуміла, що поводиться нерозумно, але встати й одягтися рішучості не вистачало. Палахкотіла вся — від п’ят до вух.
— Так, зрозуміло. Ти, значить, у нас вебмодель, офісний персик. Усе ясно, тільки не зрозуміло, чому не вдома? Чому на роботі? А, Персику? Та ти не мовчи, відповідай. Зрештою, я директор, а ти моя співробітниця. А за законом, якщо ти не в курсі, директор підприємства відповідає за все, що відбувається в службових приміщеннях. Так, чому не вдома? Там і зручніше, і взагалі…
— Можна мені одягтися, Станіславе Сергійовичу?
— Ні! Я тобі задав купу запитань і жодної відповіді. Поки не проясниш мені ситуацію — сиди так. Жінок я за тридцять шість років бачив у всяких виглядах, справа звична. Отже, я тебе слухаю, чому тут?
— Вдома батьки. Хтось завжди вдома, — насилу видушила Настя. — Там ніде…
— А зачинитися у своїй кімнаті?
— У нас це не прийнято.
— Та вже ж, важко тобі.
Запала пауза. Замислено дивлячись на екран, Савченко запитав, порушуючи тишу:
— А тобі це навіщо? Гроші, чи?..
Настя, згорнувшись у кріслі, навіть плечима здригнулася:
— Скажете теж, чи… Гроші, звісно.
— Щось ти не дуже заробила. Два місяці вже на сайті, а вийшло всього трохи менше півтори тисячі токенів. А ще частину сайт забирає. Виходить… — він на секунду замислився, переводячи євро в гривні, — виходить тисяч п’ять на місяць. І ще сайту треба відстібнути.
Щось таке крутилося в нього в голові.
— Половину сайту. Я думала, тисяч десять буде виходити. Але не виходить.
— Десять тисяч, десять тисяч… Гроші, гривні, рублики. Франки, фунти, тугрики, — проспівав Савченко.
Раптом ляснув у долоні. Придумав! Настя здригнулася від несподіванки.
— А знаєш, буде тобі десять тисяч, — радісно сказав Савченко, пильно глянувши на потилицю Насті.
— Чудово обійдусь і без цього, — Настя інстинктивно згорнулася у кріслі. — За кого ви мене маєте?
Савченко дивився на неї, не розуміючи, але потім до нього дійшло. Він розсердився — ото жінки. Тільки про одне й думають.
— Тьфу, дурепо! Я не про те. Ти хотіла бути моделлю — будеш! Тільки треба все організувати. І, звісно, не на цьому сайті. Там таких, як ти, вагон і маленький візок. А тут треба щось незвичайне. І я придумав як!
— Як? — вирвалося в неї.
— Шоу «За склом» пам’ятаєш? Ми влаштуємо таке і навіть краще! Гола чи напіводягнена дівчина працює в офісі. Може іноді пестить себе, подивимося… Жодної постановки, все природно й натурально. Навіть цілого дня не треба, вистачить пари-трьох годин… Поставимо камери всюди. Коли склад закривали, їх багато залишилося. Еротичні розповіді на paprikolu.net.ua. Вони хороші, згодяться. Світла додамо, приберемо тут. Потім наріжемо роликів… Я знаю один сайт, який платить за показ надісланих роликів. І вперед! Ти зірка шоу. Думаю, вийде значно більше, ніж у тебе зараз.
— Знаєте що, Станіславе Сергійовичу, без мене, — відмовилася Настя, озираючись на Савченка. — Я краще просто працюватиму. В одязі. Обійдусь без підробітку.
— А в чому річ? Тобто, виконувати бажання онаністів за копійки ти згодна, а робити те саме… навіть не те саме, а просто перебувати роздягненою за нормальні гроші — ні?
Савченко розсердився. Його захопила ця ідея. Він часто замислювався, чим би ще зайнятися, адже часу вистачало. Тільки не продажами, а чимось інтелектуальним, чи що. У порнушці він міг вважати себе експертом — загалом вона була нудна. Уся на один манер. А тут щось новеньке, незвичне. Мало б вийти. Якщо початок буде вдалим, то можна буде й на серйозному рівні все влаштувати.
— Гаразд, одягайся, — кинув він і встав зі столу, відійшов, не відвертаючись, ще чого.
Перебираючи ногами по підлозі, Настя підкотила крісло до шафи й, старанно тримаючись до шефа спиною, зняла плічка з одягом. Перш за все накинула на себе блузку, поспіхом застебнувши три ґудзики, взялася надягати джинси. Довелося встати на повний зріст.
— Тільки дивись, — сказав Савченко, розглядаючи тоненьку фігурку дівчини та прикидаючи, як це виглядатиме на екрані. — Не будеш, значить, не будеш, діло твоє. Із завтрашнього дня шукатиму тобі заміну. Це надовго не затягнеться, сама знаєш, як зараз із роботою. Як знайду — тебе звільню.
— За що мене звільняти? Я ж із роботою справляюся, самі казали, — тугий ґудзик на поясі вискочив із раптово ослаблих пальців.
— За використання службового обладнання та приміщення для власного бізнесу.
Настя, забувши, що джинси не застібнуті, обернулася і подивилася на директора. Він не жартував.
— Несправедливо, Станіславе Сергійовичу.
— А треба було дотримуватися трудового законодавства, — святенницьким тоном відповів він. — Воно не тільки для роботодавців. Працівників теж стосується.
— А примушувати працівників до сексу — теж у законодавстві написано? — у Насті на очах виступили сльози.
Несподівано вона відчула збудження, низ живота приємно поважчав. Ось вона нахиляється, кладучи перед ним договір для підпису. Її груди змінили форму, сосочки випирають… Рука Насті пірнула в трусики. Пальчик без проблем намацав голівку клітора…