Жорстка угода з директором (ОПОВІДАННЯ)

— Дозвольте, Микито Анатолійовичу, — до кабінету, похитуючи стегнами, упевненою ходою увійшла ефектна брюнетка.
— Проходь, Симиренко. Сідай. Розмова у нас піде про цих п’ять контрагентів.
Таня Симиренко кинула погляд на список і трохи знітилася. Вона знала, що колись ця афера спливе. Але вона була готова до цієї розмови.
Микита відкинувся на крісло, дивлячись на дівчину, не розуміючи причини її впевненості. Він міг і не викликати її для пояснень — і так усе було ясно…
Півтора місяця тому його розшукав Яровий, колишній директор, з яким вони колись створили з нуля процвітаючу фірму, ім’я якої гриміло й тепер у місті. Потім їхні дороги розійшлися. Яровий став помітною фігурою в місцевому бізнесі, а Микита, не маючи його капіталів і не прагнучи наживати інфаркти у свої тридцять п’ять, здобув невеликий стабільний дохід. Так би й жив у своє задоволення, якби не дзвінок Ярового.
Той попросив прошерстити одну зі своїх фірм, де він був засновником. Колись вона приносила непоганий прибуток, але за два роки сильно здала, і Ярового цікавило, чи можна щось зробити й чи має сенс щось робити.
Микита погодився і місяць працював без перепочинку, розбираючись зі справами. Когось довелося звільнити, когось підтягнути. До колишньої директорки, Новікової, накопичилося багато запитань, і візит до його кабінету Симиренко був одним із них.
— Ознайомилася, Тетяно? Отже, п’ять постачальників — не найбільших, середніх, але все ж. Закуповуємось у них регулярно. І, дивовижна річ, маємо націнку двадцять відсотків до їхнього прайсу! Націнку, а не знижку! І займаєшся ними лише ти. Що скажеш?
Та сиділа мовчки, схрестивши розкішні ноги на стільці, граючись туфлею. На нього не дивилася. Та й що вона могла сказати?
— Гаразд, Симиренко, не треба тут мовчати. Говори. Я чекаю.
— А що говорити, Микито Анатолійовичу? — зірвалася Тетяна. — Усі рахунки підписувала Новікова, самі бачили. Це її справи, я тільки заявки формувала, а все інше вона, — випалила дівчина, невинно дивлячись йому у вічі.
— А ти прям таки Фрося Бурлакова! Чужі каштани з вогню тягала, а про себе, бідолашну, й не думала?
Тетяна відвела погляд і невизначено знизала плечима. Микита розсердився — вона вирішила все звалити на Новікову, знаючи: у тієї й так гріхів повно. Одним більше, одним менше… Хоча сама явно брехала, напевно, рильце в пушку.
— Загалом, усе з тобою зрозуміло, — сказав він, показуючи, що розмова закінчена. — Іди, пиши пояснювальну. Будеш звільнена за статтею. За втрату довіри, чи як там правильно називається…
Такого вона не очікувала! Вона припускала, що її можуть звільнити, але за власним бажанням. А тут — за статтею! І куди вона подінеться з таким записом? Симиренко розгубилася.
— Як же так, Микито Анатолійовичу? Чому за статтею? Я що, крайня? Це все Новікова. Вона…
— А ти Новіковою не прикривайся. Відповідай за себе! Іди. Я чекаю пояснювальну, хоча прекрасно обійдусь і без неї, — відрізав Микита й відвернувся до екрану комп’ютера.
Тетяна приголомшено дивилася на нього, не знаходячи слів. Як це? Вона була впевнена — максимум, що їй загрожує, це звільнення, навіть сподівалася, увімкнувши свою привабливість, відкараскатися набагато легше. Але Микита виявився жорсткішим, ніж вона припускала. Довелося пустити в хід останній козир.
— Микито Анатолійовичу, ну, будь ласка! — вона підняла голову й благально подивилася на нього. — Може, якось можна щось зробити?
— Твої пропозиції? — машинально відгукнувся він, не глянувши на Тетяну, і тут пошкодував про сказане. Не потрібні були йому жодні пропозиції. Але слово не горобець…
— Я могла б відпрацювати, — тихо промовила Тетяна. — Вам. Особисто.
— Що?
— Я могла б відпрацювати. Особисто Вам, — голосніше й упевненіше повторила вона.
Микита пильно подивився на неї. Тепер він розсердився дуже сильно. От паскуднице! Гадає, що все можна вирішити через ліжко, чи що?
— Так, — протягнув Микита. — Значить, особисто і мені? Ну-ну. Продовжуй.
Тетяна випрямилася на стільці, геть не ніяковіючи, зустріла оцінювальний погляд Микити. Повільно облизала рожевим язичком губи.
— Микито Анатолійовичу, ну, Ви ж розумієте… Ми з Вами дорослі люди…
Замовкла, задумливо розстібнувши ґудзик на блузці. Блиснула оченятами, перевіряючи, як він оцінить її жест. Микита оцінив правильно, підвівся, обійшов стіл.
— Я тебе добре зрозумів? — узявши за підборіддя, він підняв обличчя дівчини, заглянувши у вічі.
Вона промовчала, тільки згодом опустила вії. На її губах майнула вдоволена посмішка. Попався голубчику, як усі й завжди.
Микита відпустив її й умостився на стіл, кинувши Тетяні:
— Роздягайся.
Вона здивовано заморгала, очікуючи, що він запросить її до ресторану, або хоча б до себе додому…
— Як? Прямо тут? Зараз? Так одразу?
— А чого тягнути? Ти мені зробила пропозицію, я хочу розглянути його… З усіх боків, так би мовити, — Микита скривився, так фальшиво прозвучали його слова, як у поганій п’єсі, але для такої дешевки й так зійде.
Тетяна обурено підскочила зі стільця.
— Ну, знаєте! За кого Ви мене маєте?
— Вибач. Значить, я тебе не так зрозумів. Мені здалося, що ми говорили про певну угоду. Вочевидь, помилився. Іди, пиши пояснювальну.
Вона подивилася на зачинені двері, перевела погляд на Микиту, що сидів на столі з байдужим виглядом. Секунду подумала й усміхнулася.
— Знаєте, Микито Анатолійовичу, просто я не думала, що так одразу. А з іншого боку — чому б і ні. Сподіваюся, нам ніхто не завадить?
— Не завадить, Симиренко, не завадить.
Тетяна, кокетливо усміхаючись і розстебнувши ґудзики на блузці, підійшла до Микити впритул.
— Як Ви полюбляєте? Самі знімете? Чи?
— Я тут вже місяць, а ти досі не зрозуміла, що я люблю, коли мої розпорядження виконуються швидко й без зволікань.
— Слухаюсь, мій директоре. Уже виправляюся.
Вона зняла блузку, акуратно повісивши її на спинку стільця. Кинувши погляд у бік Микити, розстебнула блискавку на спідниці. Повела стегнами. Спідниця впала на підлогу. Тетяна переступила її й завмерла, залишившись у трусиках і бюстгальтері. Літо. Спека. Одягу на всіх мінімум.
— А тепер Ви можете оцінити мою пропозицію, Микито Анатолійовичу?
— Ні, Тетяно. Поки не можу. Я не бачу найголовніших деталей.
— А так? — вона зняла бюстгальтер і прикрила груди рукою.
— Знаєш, Симиренко, якась ти невиконавча… Хоча обіцяла виправитися.
— Все, все! Микито Анатолійовичу, я зрозуміла.
Вона швиденько стягнула з себе трусики й стала перед Микитою струнко, пожираючи його очима.
Що там і казати, дівчина була шикарна. Груди не великі й не малі, із сосками, що зухвало дивилися на нього. Плаский живіт, стегна — в міру округлі, без краплі зайвого жиру, стрункі ноги й пікантна зачіска на лобку у вигляді маленького трикутника темного волосся.
— Що ж, виглядаєш чудово! Але упаковка — це ще не все, сама розумієш, — тоном лиходія з дешевої мелодрами промовив Микита, здригнувшись від відрази до себе.
— А Ви перевірте. Особисто. Я ж бачу, як Вам кортить, — усміхнулася Симиренко, втупившись у помітну випуклість на його ширінці.
— Ну, іди сюди, крихітко, — Микита підтягнув голу дівчину до себе й недбало поцілував.
Цілуючи податливі губи й безсоромно фривольнічаючи руками, він нарешті придумав, як зробити, щоб з її обличчя зникла ця блудлива й поблажлива посмішка.
Сіднички у Симиренко виявилися до пари грудям — такі ж пружні й так само приємно вкладалися в долоні. Вона підігравала йому з усім старанням, не опираючись, лише пищала для проформи. Але природу не обдуриш. Її щілинка залишалася сухою. Повією вона була, але професійні рефлекси не опанувала.
Перший порив у Микити минув, і він спіймав себе на думці, що пестить її без жодного інтересу, більше з інерції. Тетяна теж це відчула й вирішила підштовхнути його. Прослизнула донизу, ставши на коліна. Звабливо усміхаючись, розстебнула блискавку на ширінці й узяла його набряклий член у рот. Почала працювати ротом бездарно, з непристойним чавканням, як погані акторки в порно.
Микита зітхнув і видавив із себе, поклавши руку на потилицю дівчини:
— О! Крихітко, ти просто чарівниця! — смак дешевого мила у роті посилився.
Тетяна, думаючи, що він у неї в руках, точніше в роті, подвоїла зусилля, навіть застогнала кілька разів. Микита зітхнув, приготувавшись грати до кінця. Член стояв, але збудження не зростало. І коли рухи її губ та язика почали дратувати його, він підняв задихану дівчину з колін. Спритно поставив її біля столу й мимохіть торкнувся щілинки — та трохи зволожилася. В принципі, достатньо. Микита різко встромив у дівчину два пальці. Симиренко охнула, задеренчала й спробувала вирватися, коли пальці всередині почали розсовуватися.
— Лежи, сучко! – прикрикнув він, грубо трахаючи її пальцями. – Ти ж хотіла мене спокусити? У тебе вийшло. Але мені подобається саме так, тож терпи!
Симиренко зойкнула і знову спробувала вирватися, але Микита тільки сильніше притиснув її до столу. Ляснув по дупі, щоб не смикалася, знову засунув три пальці в дірочку, безжально розсовуючи вузький отвір. Вона чинила опір, як могла, звиваючись на столі, залишаючи на гладкому поліруванні пітні сліди, але з його рук вирватися не вдавалося.
Неочікувано Микита відчув, як її роздрочена щілина почала стрімко намокати, він навіть глянув, чи не кров це. Раптом поранив її? Але то була не кров.
– От тепер ти мені подобаєшся, Симиренко, коли течеш, мов остання шльондра, – прохрипів він, збуджуючись.
Тетяна промукала під ним, продовжуючи вириватися, але в неї знову нічого не вийшло. Микита витяг мокру руку, рясно змастив витікаючою вологою її попку.
– Ні! Не смій, скотиняко! – проричала вона, але, отримавши новий дзвінкий ляпас по голій дупі, замовкла.
Вважаючи, що мастила достатньо, він засунув великий палець у дірочку, а вказівний і середній – в анус. Вона засовалась, але марно. Повільно зводячи пальці разом, відчуваючи їхній дотик крізь тонку перегородку, він надійно зафіксував дівчину. Знову почав трахати її, мотиляючи по столу, наче ляльку.
Тетяна перестала обурюватися, тільки постогнувала, не роблячи спроб вирватися. Судячи з рясної вологи, що текла з неї, вона страшенно збудилася, як і він, до речі. Микита час від часу другою рукою додавав мастила в її дупку, щоб пальці ковзали легко й вільно. Стогін Тетяни ставав дедалі голоснішим і частішим, а потім злився в якийсь суцільний безперервний чи то стогін, чи то схлип. Коли вона почала здригатися, еротично смикаючи своєю розкішною дупкою, Микита раптово зупинився. Витягнувши пальці, він підніс великий палець до її рота.
– Оближи його! Спробуй себе на смак!
Тетяна відчайдушно захитала головою, але він, упіймавши момент, ткнув пальця їй у рот.
– Смокчи! – наказав він, засовуючи його глибше. – Не бійся, це не з дупи.
Тетяна, глянувши на нього очманілими очима, почала старанно обсмоктувати палець.
– Досить! – він витягнув його й знову приставив руку до її дірочок. – Продовжимо, сучко?
Вона лежала на столі, не рухаючись, тільки важко дихала. Микита дзвінко ляснув її по дупі.
– Не чую! Продовжимо?
Вона схлипнула, перебуваючи в сильному збудженні, коли губиться відчуття реальності, і задоволений Микита прибрав руку та натягнув презерватив, який заздалегідь сунув собі в кишеню.
Дуже різко ввійшов в неї, а в розширений анус вставив вказівний палець, притискаючи свій член через перегородку.
Тетяна застогнала, гучно й протяжно, а коли Микита почав рухатися в ній, стогін перетворився на безперервний. Службовий роман на paprikolu.net.ua. Напевно, щось він там у неї всередині діставав, що вона ледь не гарчала від похоті. Та й сам він був готовий стогнати від насолоди, ледве стримуючись, розуміючи, що він все ж таки на роботі. З тієї ж причини намагався прикривати рота своїй коханці, чи, може, наложниці…
Він трахав її все дужче й дужче, заганяючи член на всю глибину. Симиренко активно допомагала йому, рухалася в його ритмі, втративши будь-яке уявлення про те, де вона й що з нею, перетворившись на продовження його члена. Раптом вона голосно скрикнула й обм’якла, розпластавшись на столі. Так і залишилася лежати, тремтячи всім тілом.
Сам, тремтячи від збудження, Микита перейшов до фінальної стадії, прибравши з ануса палець і, взявшись обома руками за стегна, став безжально натягувати її на себе, дбаючи тільки про власні відчуття. І за кілька секунд кінчив сам, рясно виливаючись у неї. Знесилено сперся на стіл, біля Симиренко, переживаючи разом із нею їхнє недавнє божевілля.
Ставши на тремтячі ноги, Микита привів себе до ладу. Симиренко так і лежала на столі, заплющивши очі, безсоромно виставивши круглу попку. Нарешті поворухнулася, глянувши на нього шаленими очима, потроху приходячи до тями. Винувато усміхаючись, насилу підвелася, шукаючи очима свій одяг. Одяглася, не дивлячись на Микиту, і боком-боком, мовчки вислизнула з кабінету. Але ненадовго. За пів години з’явилася із заявою про звільнення. На її губах час від часу блукала шалена посмішка.
«Ну от. Інша справа, а то корчила з себе казна-що», – гадав Микита, не шкодуючи ні про що, підписуючи заяву.