Фальшивий свінгер (ОПОВІДАННЯ)

Віко, виручай. Пообіцяй, що врятуєш мене, – Микита, як завжди, почав без жодних передмов. – До речі, як справи? – додав він, вочевидь у ньому ще не до кінця померла ввічливість.
– Привіт, усе нормально, – Віка добре знала його манеру спілкуватися телефоном, тож і не думала ображатися. – Поки не дізнаюся, у чому річ, обіцяти нічого не буду. Ти ж мене знаєш.
– Знаю, знаю. Але подумав, раптом прокотить. Справа ось у чому, – і він коротко обмалював ситуацію.
Три дні тому йому зателефонував хороший приятель Андрій, з яким вони колись працювали разом. Потім Микита звільнився звідти, але вони час від часу телефонували один одному, зустрічалися, трохи дружили, одним словом.
Андрій приголомшив його. Вони з дружиною захотіли спробувати свінг. Справа зрозуміла – живуть разом десять років, звикли один до одного, пристрасть зникла… Вирішивши спробувати свінг, згадали про Микиту – він якось напідпитку похвалився Андрію, що вони, мовляв, із дружиною цим займаються і їм подобається. Любив Микита трохи перебільшити, показатися таким собі, досвідченим, одним словом. Андрія Микита вважав трохи наївним. От і намалювався перед ним.
І в Микити виникли дві проблеми: де взяти дружину (зі своєю він розлучився років п’ять тому), і друга – досвіду в нього не було жодного. Якось вони займалися сексом із дружиною на турбазі, у кімнаті, де ще спала пара. От цей випадок він і перетворив на солідний досвід свінгу перед Андрієм. Виваливши це все Віці, він став чекати на її рішення.
Віка була йому друг і товариш, якщо так можна висловитися чоловікові про жінку. Вони познайомилися на роботі, якось на корпоративі в них стався секс. Потім вони ще раз зустрілися, й обом стало зрозуміло, що нічого в них не вийде. Коханцями бути перестали, а друзями залишилися, час від часу надаючи одне одному невеликі послуги й взаємодопомогу.
– Одним словом, мені потрібна, як би дружина, на один вечір, – закінчив він свою розповідь.
– Микит, ти звідки впав? Якщо я до тебе добре ставлюся, то це не означає, що я буду трахатися на твоє прохання з чужим чоловіком. Ти що? Я не збираюся брати участь у твоїх збоченнях.
– Яке трахатися? Взагалі, чи що? Ти просто не в темі… Свінгери перед побаченням кілька разів зустрічаються, знайомляться, спілкуються, про деякі речі домовляються. Ти просто Андрія не знаєш і, особливо, його дружину Ірину. Вони дуже правильні й трохи кволі. Думаю, поговоримо – і все, вони одразу відмовляться. Я, взагалі, здивований, що він і вона таке слово знають – свінгери. Тому й прошу тебе просто сходити зі мною в кафе. Удати, що ти моя дружина й маєш такий досвід, – він вирішив підсолодити пігулку, відчуваючи, що вона вагається. – Ти ж іще не знайшла, куди кицьку прилаштувати на час відпустки? А я міг би її прихистити, – вона зверталася до нього з цим проханням, збираючись на море за пару тижнів, але тоді він відповів ухильно…
– Гаразд, поспілкуюся з вами, збоченцями, заради Бусинки.
– Не переймайся, там збоченець буде тільки один – це я. Решта або початківці, або ти. А ти просто чудо!
Зраділий, що вона погодилася, Микита тут же кинувся набирати Андрія, домовлятися про зустріч.
Зустріч у кафе пройшла чудово, але з несподіваним фіналом.
На початку Микита виступив із невеличким спічем, розхвалюючи свінг як запоруку довіри, рівноправ’я партнерів, підкреслюючи, що свінг не лише зміцнює родину та стосунки в парі, а й дарує нові відчуття та враження, оживляючи подружній секс. Микита розливався солов’єм, упевнено жонглюючи термінами: легкий свінг, відкритий свінг, закритий свінг, щосили справляючи враження досвідченого та впевненого в собі.
Віка сумлінно грала свою роль, старанно підтакуючи своєму «чоловікові», не забувши, щоправда, вставити шпильку, коли він розпинався про рівноправ’я, мовляв, усе правильно – рівноправ’я стільки, що навіть за кицькою по черзі доглядають… Уїдлива вона трохи, але, слава богу, в міру.
Микита все чекав, коли Ірина скаже, що все це добре, але нам не підходить, але та мовчала. Андрій висловлювався дуже обережно, але, тим не менш, відмовлятися теж не поспішав. У результаті домовилися продовжити спілкування та електронною поштою узгодити деякі деталі. На тому й розійшлися.
Приголомшений несподіваним результатом, Микита повіз Віку додому. Щойно вони від’їхали, як вона почала сміятися, шуткуючи над його прогнозом, і питаючи, що він збирається робити, якщо його друзі все ж таки погодяться на побачення.
– Мені доведеться тебе просити ще раз, – похмуро зізнався Микита.
– Ага, зараз! Держи кишеню ширше, – відрізала вона. – Я ж тобі сказала, що не буду трахатися з чужим чоловіком, та ще й у присутності його дружини, крижини.
– Але він уже не чужий, ми ж познайомилися, – виправдовувався Микита. – Він що, тобі огидний?
– Та ні, нормальний, спокійний, урівноважений, не те що ти. Але ж не трахатися з ним через це? – вона блиснула очима.
– Та не будемо ми трахатися! Що ти причепилася до цього? Ти ж бачила, я для них авторитет, як скажу – так і буде. І, взагалі, у свінгу все добровільно та довірливо. Попередньо люди домовляються, що і як буде, встановлюють певні межі й так далі, – зраділий тим, що вона мовчить, продовжив. – От, наприклад, ти змогла б поцілуватися з Андрієм?
– Ну, в принципі, – протягнула Віка.
– От бачиш. Я ж і кажу – як домовимося… – зрадів Микита.
– Так, Микитко, щось ти занадто швидко підбадьорився. Я ще не погодилася. І май на увазі, домовлятися будемо разом. Бачила я вже, як ти знаєш людей. А за це ти ще й квіти будеш поливати у квартирі, коли я поїду.
– Звісно, квіти. Звісно, тільки разом. Тільки так і треба, у нас же все на довірі та рівноправ’ї, – закінчив він неприємну розмову, вирішивши, що Андрій з Іриною все ж таки відмовляться, і тоді з нього й попит геть.
Але Андрій з Іриною не відмовилися, що викликало нову хвилю насмішок Віки. Щоправда, вона не стала здавати свого фальшивого чоловіка. І вони через листування домовилися про строк побачення та обмеження.
Жінки в один голос заявили, що ніякого сексу на першому побаченні не буде, але, в принципі, не проти поцілунків, можливо, пестощів, дотиків. Але загалом усі зійшлися на думці – давайте зустрінемося, а там подивимося за настроєм. Микита, граючи взяту на себе роль авторитета, заявив, що все правильно, так і треба.
У суботу, о восьмій годині, Віка та Микита під’їхали до дому друзів. Побачення мало відбутися тільки в їхній квартирі – на цьому наполягла Ірина.
– От бачиш, Микито, у що ти мене втягнув своїми запевненнями «та ми тільки в кафе посидимо, та всі відмовляться». Так я не ловилася навіть у дитинстві, коли мама мене бабаєм лякала.
– Подумаєш, посидимо, шампанського вип’ємо, – почав було Микита і зареготав над собою. Услід за ним засміялася Віка.
– Помреш, із твоїм «подумаєш, посидимо», – сказала вона крізь сміх, проходячи в під’їзд.
Квартира Микиті здалася величезною, але, придивившись, він зрозумів, що Андрій об’єднав зал і кухню, і стандартна двокімнатна перетворилася на простору студію. З меблів у залі стояли диван, стійка з апаратурою та досить великий обідній стіл. На столі стояли тарілки з фруктами та келихи для шампанського. Більше нічого, як і домовлялися.
Поки Ірина наводила на столі останні штрихи, Андрій показав гостям квартиру. Віка щиро похвалила господарів за вдале й цікаве рішення, але уїдливо прошепотіла на вухо Микиті, що шпалери підібрані не в тон. Він тільки усміхнувся. Віка є Віка.
Струмком полилося шампанське в келихи, задзвенів кришталь, Андрій і Микита виголосили по першому тосту.
Загальне світло було вимкнене, горіли тільки два бра, та з вікна падало світло ліхтарів. Ірина, підкреслюючи характер зустрічі, поставила на стіл два маленькі світильники, що імітували свічки у склянці.
У тьмяному світлі Ірина з Вікою виглядали красунями. Хоч кожній близько тридцяти, стрункі доглянуті фігури віднімали в кожної років по п’ять…
Поговорили про квартиру, про відпустку, про інші дрібниці, і бесіда забуксувала.
Випили ще шампанського, але ситуація не покращилася.
Віка, нахилившись до Микити, прошепотіла:
– Чого чекаєш? Кого ждемо? Що ти як нерідний? Давай дій, пропонуй щось.
– Ти ж бачиш, вони сидять, як на прийомі, скуто до неможливого. Що їм зараз запропонуєш? – спробував відбитися від її нападок, сам відчуваючи не властиву йому скутість.
Розмова остаточно стихла, і над столом зависла ніякова тиша. Віка безшабашно махнула майже повний фужер і сказала:
– Ірино, ходімо, пошепчемось.
Вони усамітнилися на кухні. Там було темно, але світла вистачало, щоб розгледіти чіткі силуети тихо розмовляючих дівчат. Хвилин десять вони шепотілися, а потім… Микита ледь зі стільця не впав! Віка взяла Ірину за руку і поклала її долоню собі на груди. Деякий час Ірина не рухалася. Віка щось прошепотіла їй, і Ірина подалася вперед та несміливо поцілувала гостю в губи. Потім ще, ще й ще, уже більш упевнено. Поцілунки ставали більш пристрасними. Тонкі руки господині осміліли, взялися пестити Віку по голові, оголених плечах…