
Сталося це спекотним червневим днем минулого літа. День, який, на жаль, не повернути, але який надовго залишився у моїй пам'яті. Спогади про нього розбурхують мою свідомість досі, від чого і стає тепло і волого між ніг. Перш ніж перейти до основного оповідання, розповім трохи про себе, тому що мова в оповіданні піде саме про мене. Так ось, мене звати Анна, мені 25, вже шість років я одружена. Живемо щасливо, маємо шестирічну доньку Юлію. З чоловіком у нас стосунки прекрасні, любимо одне одного, але й шанс «покрутити попою» я намагаюся ніколи не втрачати. Ну, така вже я є! Не судіть суворо!...