Майор допитував її вже другу годину поспіль. І навіть дурневі було зрозуміло, що вона абсолютно нічого не знає і, схоже, взагалі не належить до повстанців. Але він не зупинявся, вимагаючи від цієї переляканої до смерті білявки інформації про схрон бунтівників. Я не надто вслуховувався у запитання майора та відповіді дівчини — мені було начхати на її слова. Набагато цікавіше було розглядати саму полонену.
Вона сиділа на стільці зі зв’язаними за спиною руками, її легка сукня розірвана, через що прекрасно проглядалася оголена ніжка. Підвівши погляд вище, я помітив доволі великі груди, які помітно здіймалися з кожним її подихом. Шкода, погано видно під тканиною. Проте обличчя розгледіти ніщо не заважало — гарне, майже аристократичне, тільки бліде від страху. Так, їй було чого боятися. Бісова війна… восьмий рік безперервно стріляємо один в одного, і, схоже, ніхто вже й не пам’ятає, з чого все почалося. Світ давно зруйновано, а ми все одно вбиваємо, виконуючи чиїсь накази.
Майор вийшов із себе, закричав, але це нічого не дало — білявці справді було нічого сказати, інакше вона б уже давно розкрила все. Він махнув рукою, нервово запалив цигарку й звернувся до мене:
— Відправ її до штабу, сержант. Набридла.
Ось і все. «Відправити до штабу» означало розстріляти — просто засудженим не обов’язково знати, що їх чекає, щоб у ката (тобто в мене) було менше проблем. Мені зовсім не хотілося пускати кулю в цю чарівну голівку, але наказ є наказ. Я чітко відклав:
— Так точно, пане майоре!
«Штаб» знаходився у найближчому ліску за територією бази, і я не вперше відводив туди повстанців. Але жінок ще не розстрілював. До того ж вона явно не була повстанкою — просто потрапила під роздачу, а хтось захотів медальку за «спійману диверсантку». І ось тепер я вів її попереду себе лісом, вибираючи місце, де з цим покінчити.
Зазвичай я не затягував такі справи, але цього разу щось усередині мене гальмувало. Замість того щоб швидко виконати наказ і піти обідати, я мляво йшов, розглядаючи ззаду фігурку полоненої. І було на що дивитися — її сідниці пружно коливалися з кожним кроком, напружуючи тонку тканину сукні. Я відчув, як у мене встав, і тепер взагалі не міг зосередитися на тому, що мав зробити.
А потім вона несподівано заговорила:
— Як тебе звати, сержанте?
Питання застало мене зненацька, і я автоматично відповів:
— Максим. А тебе?
— Інга.
"Ну от, тепер стріляти їй у потилицю буде ще веселіше..."
— Насправді ніякого штабу немає. Правда? — тремтячим голосом прошепотіла блондинка й, зупинившись, обернулася.
Я взяв себе в руки, штовхнув її прикладом і буркнув:
— Іди, давай, вже недалеко.
Дівчина мовчки посунула далі, а я відчув, як у мене задрижали руки. За вісім років війни такого зі мною ще не було — а я встиг побувати в таких халепах, що й не злічити. Ми йшли, а я так і не міг підняти автомат. Забрели в таку глушину, куди я навіть на завданнях не заходив.
Раптом Інга знову зупинилася, різко обернулася й прошепотіла:
— Не вбивай мене, Максиме.
Серце завмерло. Я дивився в її великі блакитні очі й не знав, що відповісти. Треба було просто підняти автомат... Але руки налилися свинцем. Я зрозумів — не зроблю цього. У ній було щось таке, що не давало мені натиснути на спусковий гачок.
Вона зробила крок до мене. Ще один. Різко піднялася на шкарпетки й несподівано поцілувала мене в губи. І я пропав.
Перекинувши автомат за спину, я обхопив її двома руками, притиснув до себе так, що аж запищала, трохи підняв над землею й впився губами в її ротик. Навіть не відчував її ваги — здавалося, міг тримати так вічно. Хотів, щоб ця мить ніколи не закінчувалася, щоб не повертатися у світ війни й дурних наказів. Притискаючи Інгу, я крізь форму відчував, як її груди упираються в мене. І не втримався — почав м'яти їх крізь сукню й ліфчик.
— Розв'яжи мені руки... — прошепотіла вона.
Мозок кричав, що це дурня, але я одним рухом штикового ножа перерізав мотузку. Дівчина не спробувала схопити автомат або вчепитися мені в горло — вона взялася за тканину сукні й спритно позбулася її, а за мить і ліфчика.
Голова запаморочилася. Я кинув зброю й почав роздягатися. Коли дійшов до штанів, Інга вже була гола. Вона опустилася переді мною на коліна й сама стягнула з мене штани, а потім і труси. Сумнівів у тому, що вона задумала, не лишалося.
Її губи торкнулися вуздечки мого члена, а потім обхопили голівку. Вона взяла його цілком у рота і швидко засовала головою, одночасно ковзаючи язиком по стовбуру. Зазвичай у таких випадках я вже б хватав дівчину за потилицю й починав жорстко довбати в рота, але зараз мені цього не хотілося. Я просто насолоджувався ніжним мінетом, ласкаво погладжуючи її золотисте волосся.
Смоктала вона просто чудово — з вигадкою. То випускала член із ротика, опускалася до яєць, облизуючи їх, але не забувала й про ствол, працюючи на ньому рукою. Це було неймовірно.
Але мінету вже було замало. Я відсунув полонену, розстелив на землі свій мундир і поклав на нього дівчину. Ніжки блондинки самі роз'їхалися в сторони. Але, хоча мені вже не терпілося засунути їй член у кицьку, я не втримався й опустився обличчям між її стегон.
Трохи розкрита щілина просто манила. Я розсунув її пальцями ще ширше й лизнув. І тут зрозумів дещо:
— Ти що, незаймана?!
"Так, поки що так..." — голос Інги був схвильований, але вже зовсім не переляканий.
Я ледь торкнувся язиком її маленького клітора, почав облизувати її губи, намагаючись відчути їхній смак. Від думки, що ось-ось стану першим чоловіком цієї молодої білявки, мій член приємно занив. Я вже не міг просто бавитися з її кицькою.
Притиснувшись до Інги всім тілом, я направив свого члена до дірочки. Дівчина спробувала трохи відсунутися, але я не дав їй цього зробити. Ось голівка знайшла заповітну щілину — і я різко впхнув, щоб позбавити її цноти якнайшвидше. Вона скрикнула, а я відчув, як член із труднощами проліз у теплу, тісну печерку.
Інга міцно обхопила мене рученятами, намагаючись зупинити мої рухи, але це було марно. Її вузька кицька звела мене з розуму — і я, не шкодуючи, почав її трахати так, ніби піді мною була не дівчина, що щойно втратила невинність, а досвідчена шльондра. Мої руки блукали її тілом — то хапаючись за груди, то стискаючи тонку шийку. Я хотів володіти цим тілом повністю, без залишку — тому довбав її з такою люттю, на яку тільки був здатний.
У цю мить я вже й не думав про наказ — тепер він здавався мені просто смішним. Я відчував, як її нігті впиваються мені в спину, але болю не було. Мою свідомість затягнуло туманом, крізь який ледве пробивався її голосок:
"Не так сильно, будь ласка... повільніше..."
Я зупинився, накрив її ротика своїми губами, почав цілувати. Але довго не витримав — підвівся і почав трахати ще запопадливіше.
Струнке тіло Інги рухалось у такт поштовхам, її світле волосся розсипалось по землі, збираючи травинки й листя. Неймовірні розповіді на paprikolu.net.ua. Вона щось шепотіла, але я вже не розумів слів — чув лише своє ім’я та її стогони.
Сам я теж стогнав, відчуваючи, що наближаюсь до кінця. Ще кілька поштовхів — і я, припавши до неї, затремтів усім тілом, випускаючи сперму в її кицьку.
Я лежав на ній, важко дихаючи. Вона тихенько гладила мене по волоссю й благальним голосом шепотіла:
"Відпусти мене, Максиме... Не вбивай..."
Я подивився у її блакитні очі, усміхнувся й прошепотів у відповідь:
"Нікуди я тебе не відпущу."
Інга злякалася. Мабуть, подумала, що я все ж таки збираюся її прикінчити. Я засміявся, поцілував її й, підвівшись, подав трусики.
"Зодягайся. Нам треба йти."
Почувши це, дівчина одразу пожвавішала й почала квапитися. А я, одягнувшись, розгорнув мапу й прикинув, скільки лишалося до нейтральної зони.
Все, моя служба закінчилася. Відтепер ця війна йтиме без мене. І без неї.
Я й так віддав борг Батьківщині сповна — точніше, тому, що від неї залишилося. Тепер, якщо й воюватиму, то тільки за цю білявку.
