Далі події відбувались у шаленому темпі. Іра замкнула номер зсередини і почала роздягатися переді мною прямо посеред кімнати. Спочатку вона стягнула з себе топік, показавши мені свої груди вже з набряклими сосками. Потім вона зняла повільно-повільно шортики та червоні мереживні трусики. Я побачив її рожеві, трохи набряклі і блискучі, статеві губки, дещо приховані від мене кучерявими волосками. Від такого видовища мій член буквально занив і був готовий вибухнути, як вулкан. Іра лягла на диван і покликала до себе...

Під спідницею було прохолодно від того, що вітер обдував мокрі стегна, але всередині тіла палала справжня пожежа. В офіс Віта увійшла облизуючи губи. Жодних думок про роботу не було. У роті від збудження рясно виділялася слина. У нічних жарких фантазіях вона не раз «брала в рот». Їй подобалося уявляти себе з великим товстим членом у роті і дико заводив сам вислів «брати до рота». Але коли проходила ніч, хороша дівчинка Віточка і подумати про це боялася...

Ще в університеті я через інтернет познайомився зі славною доброю дівчиною Ларисою чи просто Лисою, як я її називав, із Чернівців. Спочатку ми спілкувалися на незначні теми, жартували, потім почали спілкуватися більш серйозно, писати один одному паперові листи. . . Я дуже прив'язався до Лисиці, та й вона до мене. Одного разу ми навіть побачилися, коли вона їздила відпочивати до Одеси. З того часу ми почали сумувати один за одним...

Але я вже не слухав її, і покривав ніжними поцілунками внутрішню поверхню стегон, піднімаючись усе вище та вище. Розрахунок був на те, що якщо голосити почне, одразу відпущу. А коли кричати перестане, то після першого, і єдиного, крику ніхто й не прибіжить. Мало хто, і чому крикнув. Але минає секунда, друга, третя. Я вже до трусиків губами добираюся, вона продовжує відбиватися (втім, і не так люто вже), а крику все немає. Розумію, що його вже й не буде, надихаюся, беруся за краї брифів, і різким, авантюрним рухом зриваю їх по коліна...

І тут мене пробрав страх, що вони можуть зробити з оголеною та дуже симпатичною дівчиною. Втекти не вдасться – вони стоять на шляху з пляжу, та й як бігти – я ж гола, що подумають однокласники і чи не зійдуться їхні думки з думками цих хлопців, а мені ще вчитися з ними цілий рік. Батьків я не вмовлю перевести мене в іншу школу і розповісти їм про цю ганьбу теж не зможу. Голосити теж не варіант, раптом допомога прийде до хлопців, а не до мене. Доведеться терпіти їхні голодні та хтиві погляди. Поки що тільки погляди...