- Дорогою, ти не міг би сьогодні увечері посидіти у своїй кімнаті? - мама приобняла мене за плечі і ніжно поцілувала в лоб - не ображайся, просто до нас з папою прийдуть гості. Я кивнув. Означає знову мамині колеги по роботі, разом з її шефом зберуться у нас удома. Мої батьки справжні детективи. Вони працюють разом в детективному агентстві. Відколи вони розкрили якусь дуже важливу і серйозну справу, такі посиденьки стали проходити регулярно раз на місяць. І всякий раз мої батьки просили мене не виходити зі своєї кімнати. Я так і робив. Я грав в комп'ютерні ігри, борознив Інет, загалом розважав себе як міг...

Яка ж я дурна! Як я могла так поступити зі своїм хлопцем? Він такий хороший. Любить мене, піклується. З Мишей ми зустрічаємося вже більше двох років і хочемо одружитися. Йому 19, а мені 20. Він хоче від мене дітей і тільки радіє, коли у мене затримки, дурень. Він був моїм першим, як і я у нього. Розумний, красивий, надійний, з хорошим почуттям гумору хлопець. Коли він говорить, хочеться слухати і слухати. А коли обіймає, здається, що світ зупиняється, так не хочеться щоб відпускав. Якби він зробив мені пропозицію, я б без роздумів погодилася. З таким чоловіком можна хоч на край світу. І я знаю, що він мені ніколи б не зрадив. Він любить мене усім серцем і ніхто інший йому не потрібний...