Вона невдоволено обернулася. Станіслав Микитюк простяг свій білет, дивлячись благальними очима. Марійка категорично похитала головою, навіть не глянувши на його завдання. От халепа! Збив із думки. Сам хай виплутується. Станіслав — симпатичний хлопець, перевівся на їхній факультет з юридичного, втративши два роки. Він міг собі дозволити вештатися в універі хоч до старості. Батьки забезпечували, та й сам він якось крутився, з’являючись на заняттях час від часу. Серед Марійчиних одногрупників він виразно виділявся, спілкуючись із ними зверхньо, наче з дітлахами. Дехто з дівчат на нього задивлявся, але Марійка знала, що такі хлопці не для неї, і ілюзій не будувала. Була б вона яскравіша — а так… Він би й не згадав про її існування, якби не залік...