Кирило не кваплячись приніс наручники, обшиті м’якою шкірою, і стек. Поклавши кайданки на стіл, зробивши гості запрошувальний жест. Вона всміхнулася, підійшла й застебнула перше кільце на лівій руці. — Хай руки будуть скуті ззаду, якщо ти не проти, — підказав він. Вона завела руки назад і клацнула другим кільцем. Подивилася з викликом на нього. — Як бачиш, нічого не змінилося. Я почуваюся так само. — Звісно, адже минуло мало часу. Хай наш експеримент триватиме пів години. І ще, — він дістав з кишені широку темну стрічку. — Давай зав’яжемо тобі очі, щоб ти не відволікалася. Так би мовити, для чистоти експерименту. Зоя погоджуючись кивнула, мовляв, подумаєш. Зав’язавши їй очі й перевіривши пов’язку, щоб не тиснула й не сповзала, він став навпроти дівчини, взявши в руки стек. Вона стояла перед ним, дивлячись прямо, гордо піднявши голову. Кирило навіть помилувався її стрункою витягнутою фігурою. Тонка футболка й невеличкі шортики мало що приховували...
