– Дядь Міш, дай машину. Нам зі Свєткою в центр треба. А йти не хочеться. Він похитав головою. Свєтка відштовхнула подружку. Прошипіла: – Що ти мнешся, я ж тобі як казала, – зробила крок уперед. – Дядь Міш, а ми пива вам привеземо. Свіжого, холодного. Він усміхнувся. – У мене ще три пляшки в холодильнику. Дякую, але не треба. Олена багатозначно подивилася на Свєту, мовляв, я ж казала, що все марно. Але та не здавалася. – Усього на пів години. Самі ж казали, що Оленка добре водить. Михайло мовчки мотнув головою, не бажаючи ув’язуватися в безрезультатну суперечку, і уткнувся в планшет. Але Свєта не здавалася. – А якщо я Вас дуже сильно попрошу? Дуже-дуже, – з дивною інтонацією вимовила вона. Михайло підняв голову. Свєта стояла перед ним, усміхаючись. Одна з бретельок легкого літнього сарафана зіслизнула з плеча. Другу вона багатозначно теребила, дивлячись на нього впритул...
