Мої обов’язки прості – возити Олю, студентку першого курсу, на заняття й назад, та її матір, куди скажуть. Робота, звісно, лакейська, але коли в тридцять з хвостиком вмирає твоя контора, і ти пів року не можеш знайти роботу, то погодишся на будь-яку пропозицію заради грошей. Треба сказати, що господарі поводилися по-людськи. Не хамили, зі слугами тільки на «ви», у них така мода. Та й Оля не схожа на типового представника золотої молоді — дівчина вся понура, замкнена в собі. За пів року, звісно, траплялося всяке, можливо, я б і пішов, якби не вона, точніше, не наші з нею вечірні прогулянки містом...