Ірина перелякано завмерла, боячись обернутися. Що це? Натяк на минуле? Якої реакції він від неї чекає? Може, вдати, що вона нічого не розуміє? Вона гарячково гадала, як відреагувати на репліку Ігоря Миколайовича, шукаючи правильну лінію поведінки. Нарешті вирішила розвернутися — і побачила спину заступника директора, який віддалявся коридором, притискуючи телефон до вуха. «Мабуть, співрозмовник виявився балакучим, і Ігорю Миколайовичу довелося лише слухати». В Ірини відлегло від серця — йому до неї й діла нема, а вона надурно переймалася. Від щирого серця посміявшись зі своїх страхів, Ірина пішла далі по своїх справах. Спокій тривав недовго. Через кілька днів, повернувшись з обіду, вона побачила на столі візитку готелю «Мрія». Усі колишні сумніви миттєво повернулися. Невже Ігор Миколайович, «щоб його біс узяв», згадав її й вирішив так ненав’язливо натякнути на пригоду в номері, сподіваючись на продовження?..
