Ми пішли, потім спустилися вниз по вузьких сходах. Справді «Погребок»! Двері були ніби дерев’яні, але з кільцем-ручкою. Заходимо. І завмираємо на місці. Яскраве освітлення, окремі відгороджені кабінки, м’які крісла й дивани, увесь такий нарядний і розфарбована помадою офіціянтка. Пройшли, сіли у першій же кабінці, взяли в руки меню. Ех, і що з того? Усе написано італійською, і що означають ті писання — секрет. Окрім двох пунктів — «Vodka» та «Cola». — Нормаль, — сказав Шура. — Шкода, закусону нема. Нічо, прорвемось!
