Накинувши тоненький халатик — більше для пристойності й на всяк випадок — я прислухалася. Було підозріло тихо. Я зайшла у вітальню. Хлопці були зайняті справою. Я сіла у глибоке крісло, намагаючись їм не заважати. Цілувалися вони дуже смачно, не бачачи нічого навколо. Як не дивно, я не відчувала ніякої антипатії. Чоловік уже встиг зняти верхній одяг — на ньому був рожевий бюстгальтер і такі ж стрінги. Я сама підбирала йому розмір і колір. На мій погляд, вийшло непогано. Ігор брав ініціативу у свої руки й, сміливо знявши з себе сорочку й штани, дозволяв пестити свій член...

Театр абсурду в дії...

Ми пішли, потім спустилися вниз по вузьких сходах. Справді «Погребок»! Двері були ніби дерев’яні, але з кільцем-ручкою. Заходимо. І завмираємо на місці. Яскраве освітлення, окремі відгороджені кабінки, м’які крісла й дивани, увесь такий нарядний і розфарбована помадою офіціянтка. Пройшли, сіли у першій же кабінці, взяли в руки меню. Ех, і що з того? Усе написано італійською, і що означають ті писання — секрет. Окрім двох пунктів — «Vodka» та «Cola». — Нормаль, — сказав Шура. — Шкода, закусону нема. Нічо, прорвемось!