Марта — спокусниця інквізиторів (ОПОВІДАННЯ)

– Вона – відьма! – кричав Ганс, показуючи на мене пальцем. – Вона чаклує й позбавляє жінок плідності!
– Точно! – підхопив Томас, товстий торговець рибою. – Вона перетворюється на кішку, я сам бачив!
– А хто ж ще? – сусід Петер, колишній найманець герцога, зсунув брови. – Відьма, як є!
Обидва інквізитори переглянулися, а потім подивилися на молоду привабливу жінку, яку за руки вище ліктів тримали два здоровенних кірасири. Поряд стояв і преподобний Юзеф, місцевий кюре. Натовп не розходився, один з інквізиторів підняв руку.
– На допит, – коротко гримнув він. – Розберемося.
…Вода крапала великими тягучими краплями зі стелі. Обидва інквізитори – один літній і худий, як жердина, а другий молодший, але досить повний, з котячими вусами – уважно стежили за жінкою, прив’язаною до високого стільця. Спинка стільця була металевою, зі спеціальними отворами, щоб у потрібний момент підтягувати мотузки на тілі допитуваного. Але поки що обвинувачена у чаклунстві була слухняною.
– Значить, ви, Марто-Терезіє з Кельна, не визнаєте звинувачень, висунутих вам паном Гансом Лебрехтом із того ж Кельна? – суворо запитав інквізитор.
– Гансиком? – усміхнулася жінка. – Він великий вигадник. А в чому він мене звинувачує?
– У чаклунському спокушанні, – строго відповів літній інквізитор.
– А що ж ще він міг сказати, коли його товстуха-дружина спіймала його в моєму ліжку? – хихикнула обвинувачена. – Два місяці він їй казав, що ночує в крамниці з прикажчиками.
– Як же він опинився у вашому ліжку? – єхидно запитав інквізитор-товстун. – Ви чаклунством змусили його перенестися з крамниці до вас у ліжко. Хіба я не правий?
…Ганс любив, коли вона скакала на його м’язистому члені, повернувшись спиною. Він тримав її зад у своїх величезних долонях, так що сліди залишалися потім, і підкидав її вгору. А вона різко опускалася на його орган, він витримував так пару хвилин, а потім ричав і вивергав своє сім'я. Сама Марта встигала до того часу двічі сягнути вершини сластолюбства…
– Ось ще один папір, – показав листа літній інквізитор. – Дехто Томас Вентер із Кельна також звинувачує вас у чаклунському звабленні. Мовляв, ви в образі диявола примусили його до непристойних дій.
– Томас усе вигадав, – жінка дивилася прямо в очі молодому інквізитору. – Хіба я схожа на…?
…Товстий торговець із животом заїжджав до неї вівторками, коли приймав у порту свіжий товар. Марта зустрічала його тільки в фартусі, більше на ній нічого не було. Торгаш любив поставити її раком і входити в її вузьку дупку. Він казав, що тільки з нею йому добре, і таке злягання гріхом і не назвеш, бо справжнього злягання немає. У дупу не рахується, – втішав він Марту.
– А ось свідчення колишнього військового, – товстий інквізитор важко дихав. – Вашого сусіда, Петера Рауха. Гідний чоловік, не раз бачив, як ви в образі кішки стрибали до себе у вікно. Чаклували, пускаючи дим із труби – дивного кольору.
– А я йому не дала, – гордо сказала Марта і підморгнула літньому інквізитору. – Він мене умовляв-умовляв, та не вмовив. Знаю я цих армійських, у них погані хвороби через одного. А дим був звичайний.
Марта глянула на товстого інквізитора масляним поглядом і ледве повела бровою. Той уже давно дивився на її високі груди, що підіймалися під облягаючою потертою сукнею. Літній інквізитор задумливо подивився на жінку, глянув на колегу й усміхнувся.
– Подивимося, – сказав він. – Доказів явно замало, я викличу слідчого з братства – він уже все прояснить до кінця.
Інквізитор написав на аркуші пару рядків і вийшов.
– Тобі подобаються мої груди, – прошепотіла Марта, вимогливо дивлячись у вічі товстому інквізитору. – Ти хочеш доторкнутися до них. Взяти в долоню. Помацати соски. Сміливіше…
– Її голос заворожував, обволікав і, здавалося, позбавляв сил та волі. Інквізитор покрився холодним потом. Він відчував, що бажання цього тіла — молодої привабливої жінки в самому розквіті — стає абсолютно непереборним. Головою він розумів, що так бути не повинно. Але ноги самі піднесли його до неї. Руки самі простяглися до грудей, безцеремонно почали розв’язувати шнурівку. Її дихання пришвидшилося, груди здіймалися все вище й вище. Гарячі історії на paprikolu.net.ua. Нарешті його товсті пальці впоралися й стягнули тканину донизу. Білі, до блиску, груди, що гордо стирчали догори, вабили до себе, пальці вже почали пестити сосочки. Вони миттєво затверділи. Чоловік облизував пересохлі губи, а потім раптом вдарив жінку. Але Марта лише розсміялася.
– Ти ж цього хочеш, – шепотів голос у його голові. – Хочеш…
…Літній інквізитор у цей час стояв за потайними дверима камери й дивився у вічко. Він бачив, як його напарник покрився потом, потім, немов сомнамбула, підійшов до жінки, почав гарячково розв’язувати шнурівку на її грудях. Літній залишався байдужим у той момент, коли високі груди Марти постали у всій красі, він бачив її напружені соски й продовжував спостерігати, як товстий інквізитор ударив її.
– Ну ж бо, ну, давай, – шепотіли його губи.
Товстий інквізитор уже розрізав вузли на полонянці й одразу ж повалив її на підлогу. Вона не опиралася. Може, втратила свідомість? Задерши поділ її сукні, він, схоже, рвав руками її спідню білизну, потім навалився на неї й почав ритмічно рухатися. Було чути стогони й верески жінки, потім глухе ревіння товстого інквізитора. Він завмер на хвилину, нависаючи над розведеними стегнами жінки, а потім просто осунувся і відкотився вбік.
– Пора, – літній інквізитор на хвилину заплющив очі, потім рвонув за важіль, і потайні двері безшумно відчинилися.
…Вона, проте, дуже швидко обернулася, ніби почула його кроки. Він намагався не дивитися на неї. Лише краєм ока встигаючи помітити підібраний спід, її повні білі коліна. Він знав, що на ній немає спідньої білизни — вона шматками лежала десь на підлозі. Він знав, що не можна дивитися їй у вічі, і не робив цього. Але от запах… цей запах наполегливо обволікав його. Запах жінки, самиці, що тільки-но спарувалася й бажає ще. Уява малювала йому, наскільки вона бажана, підказувала, що треба з нею робити і як. Він не міг більше витримувати цієї муки. Його руки владно опустилися на її плечі, сильно притиснули — вона впала на коліна. Він не шкодував її, змусив повернутися спиною й не просто підняв спідницю — майже розірвав її. Її стегна й сідниці були чудові, пружні, округлі й такі бажані. Вона трохи поводила задом, і в цьому русі вгадувався заклик і бажання. Член інквізитора стояв кілком, напружений до болю. І був лише один спосіб приборкати її. Він сам цього хотів. Розвів її сідниці й, приставивши член до дірочки, натиснув так, що той проліз усередину, розтягуючи отвір сорому й роздираючи його плоть. Один біль змінився іншим, але вже солодким. Вона стогнала під ним, але це вже не мало значення. Залишалися лише він і його бажання. Самиця підкорилася й підмахувала йому своїм чарівно-безсоромним задом. І коли його сім'я виплеснулося всередину неї, здалося йому, що вогонь пекла пробіг по його жилах, спалюючи все на своєму шляху…
…Марта встала й, посміхнувшись, поправила, як могла, сукню. Насіння двох інквізиторів вже майже висохло на її тілі, але саму її переповнювала їхня життєва сила. Вона бурлила всередині. Марта нетвердим кроком підійшла до столу й взяла з нього листок пергаменту. Потім так само повільно пройшла до дверей. Хитаючись, полонянка покидала замок інквізиції. Усім, кого зустрічала, вона показувала папір, де слідчі писали, що визнали її провину недоведеною й відпускали її. Вона вийшла з фортеці й розчинилася в нічному місті…