Одного разу Олена, моя кохана дружина, знову мене здивувала. Увечері я сидів, працював, а вона кружляла навколо, намагаючись відволікти. Нудно їй, бачите, стало. І по телевізору нічого цікавого, і в інтернеті лазити не хочеться. От конче потрібно їй чоловіка, щоб розважав. Я вже і жартував, і благав. Потім почав сердитися, але вона не здавалася. Зрештою, умовила мене чаю попити. Довелося поступитися — куди подінешся, дружину іноді потішати треба, хоч уже й одружені понад три роки.
Щоб розім’ятися, я навіть до найближчого магазину метнувся за її улюбленими тістечками — балувати, так балувати…
Сидимо на кухні, у напівтемряві. Загальне світло вимкнене, горить лише підсвітка, створюючи затишну атмосферу. Не любила вона яскраве світло. П’ємо чай, балакаємо про плани на вихідні — попереду субота. Ось тут вона мені й видала:
— А ти знаєш, мене в дитинстві карали. Навіть не в дитинстві, а пізніше, коли я старшою стала. І не батьки…
Зацікавила. Звісно, я почав розпитувати, і почув таке, що робота вилетіла у мене з голови.
— Ти ж знаєш, я в Тернополі вчилася. Десять років тому з грошима у батьків туго було. Гуртожиток мені не дали, слава Богу, хоча на бюджет потрапила — не дурна ж була. Батьки не мали змоги знімати мені квартиру, навіть навпіл. Виручила тітка, мамина старша сестра. До речі, через неї я туди поступати й поїхала. Вона давно запрошувала. Та й Тернопіль — це Тернопіль, все-таки, не наша провінція. Отже, якби не тітка, не побачити б мені тернопільського диплома.
Але вона відразу попередила мене про деякі речі. Нічого такого, усе як завжди: о 23:00 щоб була вдома (правда, через два роки час збільшився до 00:00), звісно, алкоголь, цигарки, і найголовніше — навчання. Одне тільки було незвично — як вона виховує Олечку (тоді в дитинстві її так усі звали). Це її донька, моя двоюрідна сестра. Вона на п’ять чи шість років молодша, уже не пам’ятаю… Втім, за два місяці я звикла, що двічі на тиждень тітка бере ремінь у руки. Оля плакала, звісно. Але обходилося без істерик. У них покарання, зокрема й пороття, давно стало звичною справою, на кшталт прибирання у квартирі. Я особливо не дивувалася. У мене вистачало власних вражень — студентське життя, навчання, нові знайомі, сам розумієш.
Батьки мені підкидали грошей, але небагато. А тітка вже тоді добре заробляла. Вона одразу сказала, що мене прогодує, не треба ніякої метушні з грішми за продукти й інше. Іноді й одяг дарувала. Тож кишенькові грошики в мене водилися. Можна було й у кафе посидіти, і до клубу сходити. От одного разу й загулялася. Прийшла додому о другій годині, а мобільний сів. Звісно, тітка вся на нервах. Але кричати на мене не стала. Сказала, що має мене відшмагати. Я, звичайно, обурилася — я доросла, а мене, як малечу, будуть лупцювати? Батьки й пальцем ніколи не торкалися… А вона спокійно так відповіла: або я живу у неї за її правилами, або не живу у неї. Відтермінувала покарання на два дні. Я мучилася страшенно. Соромно, страшно, але розуміла, що вона у всьому права. Звісно, я винна. А вона ще й призначила п’ятдесят ударів… І з’їхати від неї не можу — навчання накриється. Отже, погодилася.
І в суботу ввечері ми з Олечкою стоїмо голі, чекаємо. Усі покарання завжди голяка — для посилення ефекту. Оля п’ять ударів заробила за три дні, а я чекаю свої п’ятдесят. А! Згадала — стояти треба було по-особливому: руки за голову. У кімнату заходить тітка. Вона призначала лупцювання на певний час. Восьма година, здається. Казала, що постійний час покарання додатково дисциплінує.
І рівно о восьмій вона заходить у кімнату. Спочатку Оля. Вона їй відчитала п’ять ударів. Наступна — я. А Оля тут же стоїть, дивиться. У виховних цілях.
Боляче було — страшне. Лупцювати тітка вміла. Дупа вся червона. Але дивно — боляче, а рубців нема. Це ж від жорсткого ременя рубці бувають, або від різки. Отже, боляче було. Я спочатку стримувалася, потім почала верещати, що більше не буду. А вона ні в яку — як автомат. Коли десять залишилося, Оля за мене вступилася. Попросила матір, щоб останні їй дісталися. А тітка у відповідь: «Ні, вона заробила — вона й отримає». І Ользі ще десять призначила — щоб чужі гріхи на себе не брала. Але відшмагала її пізніше, у середу. Усі покарання відбувалися або в середу, або в суботу.
Отримала я сповна. Червоність зійшла наступного дня, але дупа ще довго боліла. І знаєш — допомагало. Ніби хочеться ще посидіти, побалакати, а дупка нагадує: «Рідні хвилюватимуться». Кидаєш усе — і біжиш додому. Тітка попуску на транспорт не давала. Та й не тільки на транспорт. Попуску вона не давала ні на що. Але мені то легше було, а от Олю вона суворіше виховувала.
Ввечері в тітки був ритуал. Оля розповідала, як провинилася. А тітка кожен проступок розбирала. Наприклад, зламала вона лінійку в хлопця. Той скаргу вчительці подав. Оля думає — мати її покарає. А тітка давай розбиратися:
— Чому зламала?
— Він нею в тебе тикав, а ти захищалася.
— Значить, ти не винна. Усе правильно зробила — треба вміти за себе постояти.
А от коли Оля, поспішаючи додому, недбало засунула щоденник у рюкзак, і він пом’явся — винна. Треба бути акуратнішою.
І брехати не можна було. За брехню у десять разів більше отримували. Отак і жили.
Не завжди карала, звісно, все залежало від поведінки. Але якось так виходило, що раз на два тижні я разом з Олею стояла. Чекала своєї порції. Вона не тільки лупцювала, ще й у куток ставила. І теж без одягу. Казала, що на дівчат це діє. Еротичні казки на paprikolu.net.ua. У нашому суспільстві жінки соромляться бути оголеними.
Причому, якщо призначався куток, то попуску не було. До Олі, чи до мене могли подружки зайти, чи сусідка, наприклад, та мало хто. Сором. Єдине, що рятувало — квартира величезна, куток від дверей не проглядався. Хоча куток — це взагалі піпець, іноді гірше за лупцювання. «Куток» — це лише назва. Місце таке у залі. От і стоїш, сяєш усіма своїми принадами. Правда, недовго — не більше години. А якщо на колінах, то не більше тридцяти хвилин. Ми з Олею, виручаючи одна одну, у цей час нікого в гості не кликали. Вона дівчина нормальна, без підлостей… До речі, я тоді на лобку волосся видаляти почала. Раз стою, дивлюся, а воно в усі боки стирчить. Негарно.
Різку двічі отримувала. Оце вже дуже боляче. Одного разу, коли в літню сесію іспит не склала з першого разу. Тітка сказала, що моя основна обов’язкова справа — вчитися. «Батьки все для тебе зробили, а ти нехлюйка». П’ятнадцять разів різкою по дупі. Рубці тиждень сходили. Другий раз — за брехню. Ми з подругою були на дні народження в когось. А хлопці трапилися неадекватні. Довелося тікати. Я там светр залишила. А тітці сказала, що загубила. Вона зрозуміла, що я брешу. І я отримала — найближчої середи. Потім я запитала, чому за светр не покарала. Вона відповіла, що я правильно зробила, що втекла звідти. «Таке буває, поки не навчишся розбиратися в людях. Тепер обережніша будеш».
Ось ще згадала. Одного разу мій хлопець мене проводжав, а ми не могли розійтися, почали цілуватися в під’їзді. Так захопилися, що він мені джинси розстібнув і руку в трусики засунув. Пізно вже було, година дванадцята. Тітка якраз на роботі затрималася і побачила нас. Нічого не сказала. Я швидко додому. Гадала — усе, відшмагає. Почала розповідати їй… Таке правило — розповідати самій, якщо вважаєш, що винна. А вона вислухала і сказала, що все нормально. «Цілуватися в під’їздах, обійматися і все таке — це неминучий елемент у житті молоді в місті». Отака вона.
А на четвертому курсі я підробляти почала і на квартиру переїхала, але заходила до неї, спілкувалася, поки в Тернополі жила. У нас стосунки були ближчі, ніж у мене з матір’ю. Зараз, звісно, вже не так…
ЇЇ розповідь збудила нас обох. Я підсунувся до неї, обійняв, поцілував. Заліз рукою під футболку, гладячи отяжілі груди з напруженими сосками. Продовжуючи цілувати, пірнув пальцями у штанці під трусики, граючись, торкнувся губок. Потягнув її з-за столу. Ми стояли на кухні, цілувались, а я пестив її під одягом, час від часу забираючись рукою між ніг, граючись із клітором і вже вологим входом. Олена, задихаючись, притискалась до мене все сильніше, терлась стегном по мому напруженому члену. Націлувавшись до тремтіння в ногах, ми пішли у спальню.
Звільнивши нас від одягу, я повалив її на ліжко. Тепер ніщо не заважало мені ластити її, як мені заманеться. Від зростаючого збудження Олена почала постогнувати. Раптом трохи відсторонилась і запитала пошепки задихаючись:
— А ти хотів би мене покарати?
Я лише кивнув у відповідь, продовжуючи пестити Олену, граючись з її губками, доводячи майже до самого піку — і раптом зупиняючись, не даючи їй кінчити. Вона металась на ліжку, інстинктивно притискаючись лобком до моєї руки, терлась об пальці, намагаючись отримати оргазм — але я не давав їй розрядитись, навмисно доводячи до стану, коли вона вже перестає тверезо мислити й готова на все. Олена продовжувала сипати мене збуджувальними спогадами та фантазіями.
— На початку місяця, коли ти був у відрядженні, я лежала вранці у ліжку. Схотілося уявити, що я стою оголена, покарана. А ти ходиш повз і в будь-який момент торкаєшся мене, як і де захочеш… А я не можу ні закритись, ні заперечити. Адже я покарана — стою безпорадна, і мені не можна ні говорити, ні рухатись.
У моїй голові миттєво виникла спокуслива картинка: як Оля лапає оголену Олену.
— Невже Оля тебе…
— Та ні, нічого такого не було, — прошепотіла Олена пересохлими губами. — Не знаю чому, але зараз таке привиділось. З тобою…
— Значить, доведеться тебе покарати. Ти сьогодні мені заважала працювати. За це буде тобі куток.
Я хутко підняв її з ліжка й поставив біля стіни, спиною до себе, почавши грубувато лапати. Вона лише стогнала від задоволення. Змусивши розсунути ноги, я кілька разів увійшов і вийшов, заганяючи члена на всю глибину. Вона ахнула, приймаючи мене, але одразу отримала ляпаса по голій дупі.
— Забула? Тобі не можна розмовляти, стоячи в кутку!
Шепочучи їй на вухо, я стояв так близько, що член терся об сідниці, намагаючись пролізти у щілину між половинками. Бажання було нестерпним. Пройшовшись ще раз руками по гарячому, тремтячому тілу дружини, я різко увійшов в неї. Вона прийняла мене, піддаючись сідницями назустріч, і я вже не зупинявся, трахаючи її, натягуючи її тіло на себе, вчепившись у стегна й залишаючи червоні сліди від пальців на шкірі…
Скільки це тривало — не пам’ятаю. Все затьмарила гаряча, в’язка млость, в якій потонули ми обидвоє. Наші рухи злилися в одному ритмі, і в якийсь момент все вибухнуло. Олена скрикнула, напружилась й заридала. Одразу ж кінчив і я…
Після душу ми без сил валялися на ліжку, ліниво торкаючись один одного. На щось серйозне сили вже не було. Притискаючи до себе свою майстриню, я промовив:
— Завтра доведеться тебе знову покарати.
— Це чого вже? — мляво заперечила Лена.
— Тобі було заборонено говорити, а ти кричала. Голосно кричала. Значить, будеш покарана. Постоїш вдень у кутку. Якраз об одинадцятій сусід хотів зайти — дриль взяти. Звісно, він тебе не побачить. Але все ж таки…
— Що ж робити, — удавано зітхнула вона. — Винувата, значить винувата. Постою, раз ти в мене такий суворий…