Повернувшись додому раніше звичного, Андрій почув якісь незрозумілі звуки на кухні. Серце тривожно занило – невже знову? Він кинувся на кухню. Передчуття його не обманули. Біля столу стояла його племінниця Зоя. Однією рукою вона тримала пляшку, на очах – сльози в три струмки. При його появі вона ніяково спробувала заслонити пляшку.
— Що цього разу?
Зоя, його племінниця, вже майже рік жила в нього, навчаючись в універі на першому курсі. Сестра, багато років тому оселившись у районному містечку, за двісті кілометрів, попросила прихистити доньку, щоб дівчині уникнути «принад» гуртожитку.
Андрій прозвав племінницю тридцять три нещастя. Вона ніби притягувала їх до себе. За цей час вона кілька разів падала зі стільця, двічі обпеклася праскою, впала разом із карнизом, коли вішала штору, розбила штук п’ять тарілок із чашками, одну вазу. А кількість порізів перевалила за десяток. Андрій, поповнюючи запас лейкопластиру в аптечці, тішився тим, що всі неприємності трапляються з нею тільки вдома.
— Що цього разу? – повторив він, озираючись. Слідів крові й уламків не видно – вже легше.
— Мізинець у пляшці застряг, – пробелькотіла вона, схлипуючи.
— Давай сюди, — він узявся знайомитися з проблемою. Палець застряг міцно і вже трохи набряк. Він капнув олією і спробував викручувати палець із горлечка. Зоя пискнула від болю.
— Так, не вийшло. Зараз ще спробуємо лід, якщо не допоможе, будемо бити.
— Кого? – вона перелякано відсахнулася.
— Спершу пляшку, потім тебе, — похмуро пожартував він.
— Може, не треба?
— Треба, Федю, треба. Ну, тобто, Зою маю на увазі, — відповів Андрій, відколупуючи лід зі стінок морозилки.
— Де ти тільки цю пляшку взяла? Цю горілку я випив ще пів року тому, — бурчав він, обкладаючи горлечко і її злощасний палець льодом. – Стій отак, не крутись, — командував він, намагаючись, щоб лід залишався там, де треба, а якщо сипався, то на стіл.
Зоя, одягнена в халатик із ґудзиками, слухняно завмерла над столом, трохи нахилившись. Тепер йому вдалося обмотати лід бинтом.
Поли халатика розійшлися, нижній ґудзик чи то розстібнувся, чи то й не був застібнутий від початку, і перед Андрієм майнула гола стегно й голий лобок дівчини. Він навіть завмер на секунду, милуючись, але потім викинув це з голови. Треба було справою займатися.
Вирішивши, що пляшка і палець достатньо охололи, Андрій підняв полонену руку племінниці вгору, щоб кров відлила від пальця. Витримав п’ять хвилин, допомагаючи їй, притримуючи пляшку.
Поли легенького літнього халатика розійшлися, і Андрій справді переконався, що на Зої, окрім халатика, нічого не було. Йому вдалося розгледіти обидва її маленькі соски, плаский живіт і горбок лобка, без волосся, за нинішньою модою. Фривольні думки знову заворушилися в голові, але треба було визволяти бідолаху.
Цього разу все вийшло. Під попискування Зої палець, нарешті, був звільнений! Андрій, розслабляючись, перевів подих.
Зоя вмостилася на стілець, потираючи свій багаторазово стражденний палець. Подивилася на пляшку, спробувала щось сказати й раптом залилася нестримним сміхом. Її затрясло, вона билася на стільці й сміялася, сміялася без упину. На очах виступили сльози.
Схвильований Андрій, схопивши дівчину за плечі, струснув її, умовляючи замовкнути. Але та була не в собі. Тоді він, не дуже роздумуючи, відважив їй два оглушливі ляпаси.
Зоя замовкла, потираючи обома руками палаючі щоки, й здивовано глянула на нього. Її продовжувало трясти, але істерика минула. Андрій сходив до зали, дістав із бару коньяк. Повернувся, похитуючи головою, сунув дівчині майже повну чарку.
— Ну-бо, давай одним махом! Як ліки! – наказав він, підносячи чарку до її рота.
Вона відсахнулася, але Андрій був наполегливий, і їй довелося відкрити рот. Трьома великими ковтками вона проковтнула пекучу рідину. Захлинулася. Замахала рукою біля рота, остуджуючи пекучий смак. Її вже відпустило, коньяк подіяв, тремтіти вона перестала. Андрій плеснув другу порцію.
— Давай, для закріплення. Можеш закусити шоколадкою, — він поклав перед нею розкриту плитку.
Зоя слухняно випила, замотала головою й відламала шматок шоколадки. Раптом вона заплакала. Жувала шоколад і плакала. Великі сльози котилися по її щоках. Він підійшов і обняв її за плечі, притискаючи до себе.
— Все, все, все скінчилось. Злякалася? - вона кивнула головою. Андрій уважно подивився на племінницю. — Я теж злякався, — він зробив паузу і сказав із металом у голосі. — Але ще більше я здивований!
Вона звела на нього очі, не розуміючи, що Андрій має на увазі. Не відводячи від дівчини пильного погляду, він продовжував із натиском.
— Значить, оповідки почитуємо? Почитуємо, і на собі приміряємо? Так?
Коли він ходив до бару, то побачив планшет Зої, що валявся на дивані, вона любила читати в залі, на дивані. Екран світився, і Андрій глянув, чим була зайнята племінниця перед його несподіваним приходом. Зоя читала порнороман.
— Вирішила спробувати пляшечку, як у тому оповіданні? - злісно, знущаючись, допитував Андрій племінницю. - Тільки навіщо палець туди пхати? Треба було пляшку в себе, а не палець у неї?
Зоя почервоніла й опустила голову. Мимохіть поправила халатик. Червоність плямами переповзла з щік на шию.
— Я помила пляшку, але всередині побачила плямочку і хотіла витерти пальцем… От, — пробурмотіла вона, не підіймаючи голови. - Пробач мені, будь ласка, дядьку Андрію.
— Бог пробачить, — гнівно відрізав він, продовжуючи сердитися на це диво в пір'ях. — Тепер пляшка чиста? — спитав він, розгортаючи обличчя племінниці до себе. Побачивши її кивок, продовжив. — Кухонний стіл цілий? Ок… Як там написано? І процитував: Вона взяла пляшку. Схилилася над кухонним столом і обережно засунула її в себе, у свою хтиву дірочку… Давай! Приступай! Ти ж хотіла це зробити! — Андрій із гуркотом поставив злощасну пляшку перед тремтячою дівчиною.
Вона дивилася на нього розширеними очима, не вірячи своїм вухам. Сиділа, не рухаючись, але під черговим його окриком усе ж таки встала, взявши в руки пляшку. Почувши чергове підганяння, нахилилася над столом, продовжуючи злякано озиратися на розгніваного дядька.
— Ага, молодець! Що там далі: Раптом у відчинені двері входить її одногрупник і, побачивши дівчину з пляшкою, одразу ж направився до неї… «Зійду я за того хлопця?» — з цими словами Андрій узяв пляшку з безвільних рук дівчини та запхав її під халатик племінниці. Зоя сіпнулася, відчувши дотик прохолодного скла до шкіри. Але Андрій притиснув її до столу. — Де в нас там хтива дірочка? А! Я забув, дівчина в оповіданні була ж гола. — він закинув поли на спину, оголяючи
попку дівчини. — От тепер хтива дірочка видна дуже добре!
Вузьке горлечко, не менше двох сантиметрів у діаметрі, та ще й щедро полите олією під час операції з порятунку пальця, легко увійшло між губок дівчини. Зоя зойкнула. Андрій повільно засунув горлечко до кінця, до розширюваної частини пляшки.
— Ну, далі нам оповідання й не потрібне, чи не так? І так зрозуміло, що треба робити. — Андрій повільно рухав пляшку вперед-назад. Зоя мовчала, притиснена його рукою. Через пару хвилин екзекуції Андрій несподівано помітив, що пляшка стала ходити легше — через виділення змазки. Здивовано присвиснув про себе і трохи збільшив темп своїх рухів, почувши у відповідь прискорене дихання племінниці.
— Що там далі? — прошепотів він, нахилившись до неї. — Хлопець, трахаючи покірну дівчину, запитав, чи подобається їй такий спосіб. Ну, що, подобається? Як вона відповідала в тому оповіданні? — Андрій зробив обертальний рух горлечком пляшки.
— Так, — видавила із себе Зоя.
— Правильно! Все точно — і збуджене дихання, і незв’язана мова. Що там було далі, пам’ятаєш? — Андрій заводився сам, бачачи перед собою збуджену дівчину. — Хлопець змусив її саму пестити себе, — при цих словах Зоя сіпнула руками, забираючи їх якомога далі від попки, але дядько був невмолимий. Розповіді табу paprikolu.net.ua. Подолавши слабкий опір, поклав її руку на пляшку. Вона не рухалася. Андрій, спонукаючи дівчину, ляснув її пару раз по попі. Зоя зойкнула й поворухнула рукою, двигаючи пляшкою. Він задав темп, поклавши свою долоню зверху.
— Ось так, молодець. Бачиш, як у тебе добре виходить, — Андрій прибрав свою руку, і дівчина продовжувала трахати себе сама, — збуджено постогнуючи. — Бачиш, яка ти розпусна, — знову процитував він оповідання.
Зоя нічого не відповіла, тільки гучно простогнала від задоволення. Андрій у цей момент торкнувся пальцями її клітора і прийнявся ласкати його. Бачачи, що от-от вона кінчить, він перехопив пляшку й, одночасно пестячи її клітор, став швидко трахати її. Вона стогнала без перерви, звиваючись на столі. Іноді йому здавалося, що вона сама насаджується на горлечко, прагнучи поглибше вбрати його в себе. І, нарешті, вона напружилася й особливо гучно простогнала, тремтячи всім тілом, кінчаючи перед ним.
Трохи зачекавши, зі звуком, що всмоктує, він витягнув пляшку з неї. Сам збуджений, задихаючись, сказав:
— Ну, що там було далі, пам’ятаєш? — і поставив тремтячу й схлипуючу племінницю на ноги, знімаючи з неї халатик.
Гола Зоя лише кивнула у відповідь і опустилася на коліна. Підняла руки до його ширинки.
«Ого, яка прогресивна молодь пішла», — подумав він, але, побачивши, як невміло племінниця возилася з блискавкою, зрозумів, що помилявся — це буде її перший мінет, чи майже перший.
— Гаразд, вставай, — він грубувато підняв дівчину з колін. Відчайдушно борючись зі своїм збудженням, узяв її за підборіддя й подивився у вічі. — Перейдемо одразу до останньої частини.
Андрій засунув два пальці у мокру дірочку племінниці й підтягнув тіло дівчини до себе. Вона коротко простогнала, заплющивши очі, беззаперечно підкоряючись йому. Він впевнено ласкав її, трахаючи пальцями й граючись із клітором. Його пальці вільно ходили в слизькій дірочці, і через деякий час вона знову кінчала, вчіплюючись у нього руками, щоб не впасти.
Він обійняв її, притиснув до себе, відчуваючи, як вона поступово розслабляється. Погладжуючи її по спині, Андрій промовив:
— Наступного разу, коли знайдеш цікаве оповідання, не експериментуй сама, будь ласка, одразу ж клич мене, щоб уникнути травм та інших неприємностей.
Вона чи то схлипнула у відповідь, чи то кивнула, притискаючись до нього сильніше.
