Відьмак і Вампірка Пристрасті (ОПОВІДАННЯ)

Він їхав повільно, вдивляючись у світлі місяця в повалені стовбури, гострі сучки й вовчі ями, що ховалися просто посеред дороги. Зір не зраджував відьмака, залишаючись навіть у цілковитій темряві таким самим гострим, як і в ясний полудень. Він намагався викинути з голови всі думки про свій контракт. Той, кого він переслідує, не повинен їх відчути…
…Бравий сотник із лихо підкрученими вусами щипав двох дівок одразу за всі їхні опуклі й м’які місця. Ті, здавалось, були не проти, а їхні вигуки радше закликали до продовження, ніж відштовхували. Відьмак сидів за столом у кутку, не кваплячись потягував досить пристойне, як для такої діри, пиво. Сьогодні він міг дозволити собі відпочити й закусити свіжим кроликом. Тому чоловіка, який з поважним виглядом сів навпроти, він обдарував важким поглядом.
– Пане мій, – дихнувши цибулею й свіжою перцівкою, промовив цей добродій. – Насмілюсь запропонувати роботу за вашою спеціальністю.
Тут він кивнув на два мечі, що стояли поряд біля стіни. Відьмак не відповів, лише запитально підняв брови.
– Вигідна справа, – на стіл ліг чималий мішечок. – Тут золото.
– Що треба зробити? – хрипко спитав мисливець на чудовиськ. – Вбити дракона?
– Ні, – видихнув добродій. – Усього лиш вампіра. Поки що він не чіпає людей, але всі тут налякані.
– Я згоден, – насупившись, сказав відьмак. – Контракт прийнято.
– Контракт укладено, – відповів чоловік. – Ось я тут намалював, де приблизно шукати.
Відьмак, не дивлячись, сунув потертий аркуш пергаменту до кишені й, стукнувши кухлем по столу, звелів принести ще пива…
Одразу за мостом самотньо стояв дім із замшілими кам’яними стінами. Відьмак зліз із коня й тричі постукав кулаком у двері. Трохи зачекавши, натиснув на них плечем – і вони дивовижно м’яко прочинились. Притримуючи рукою срібний меч і щомиті напоготові відскочити, він увійшов усередину. Нікого. Простягнувши руку, мисливець вийняв із петлі на перев’язі пляшечку й у два ковтки випив її рубіновий вміст. Постояв, прикривши очі, й повільно, крадучись, рушив до сходів…
…Вона сиділа на третьому поверсі. Руки й ноги зв’язані, волосся розметалось, блузка розірвана на клапті, довга спідниця вся посічена. Він завмер, пильно вдивляючись у неї. Медальйон кота на грудях навіть не ворухнувся, не став ні теплішим, ні холоднішим. Він підійшов до дівчини й одним рухом перерізав пута. Вона підвела на нього очі. Великі, чарівні й водночас бездонні.
– Хто ви? – прошепотіли вуста.
– Той, хто тобі допоможе, – тихо відповів він. Погляд мимоволі блукав по прекрасних грудях, ледь прикритих клаптями матерії. Вони були засмаглі, пружні й повновагі, наче достиглі дині. Здавалося, вона навіть не помічала цих поглядів. Граційно підвелася на ноги, які, до речі, теж були відкриті, – довгі, стрункі, з округлими принадними колінами. Відьмак, опам’ятавшись, відвів очі вбік.
– Не пам’ятаю, як я тут опинилась, – вона озирнулася довкола. – Мене чекав Владек біля сіновалю, я бігла до нього через яр, а потім… Я прокинулась тут.
Відьмак простягнув руку й різко покрутив її голову за підборіддя то праворуч, то ліворуч. Шия чиста, можна розслабитися. Медальйон мовчить. Але як відвести очі від сосків її грудей? Відьмак відчув бажання й намагався його стримати.
– Хто цей Владек?
– Він син війта, – вона таки помітила, куди він дивиться, і усміхнулась. – І мій коханець. У мене їх багато, таких, як він… Але Владек самий вправний.

— Я сумніваюся, — промовив мисливець на чудовиськ і, закинувши меча за спину, впритул підійшов до дівчини, і обома своїми долонями взявся м'яти її груди. Вона ж тільки стояла, усім тілом подавшись до нього й усміхалася, запрокинувши голову. Відьмак, розірвавши рештки її одягу по шву, відкинув їх убік. Її тіло було чудовим – м’які вигини стегон, пружний живіт, пушок волосся біля місця з’єднання довгих ніг, важкі груди й лебедина шия. Її руки порхали, розстібаючи ремені й перев’язі, потім шнурки сорочки й штанів. Відьмак жадав володіти нею, увійти в її нутро, кипів від палючої пристрасті. Дівчина, присівши на коліна, ніжно облизувала своїм м’яким і вологим язичком його гідність. Направляла кіл його пристрасті собі в рота, наче хотіла всмоктати все бажання. Але від цього воно ставало лише гострішим і більшим. Він забрав неслухняне волосся, що так і норовило вкрити її з голови. Потім м’яко притягнув її до себе й ліг на спину. Прямо тут, не відчуваючи холоду кам’яної підлоги й соломинок, що впивалися в шкіру. Вона зараз же сіла на нього верхи, і він нарешті встромився всередину неї. Вона здавалася знеможеною від очікування – вся мокра, гаряча й тремтяча.

Відкинувшись назад і утримувана тільки його сильними руками, зімкнутими на білих округлих стегнах, вона рухалася з жаром, насаджувалася на його знаряддя до упору. До крику, до стогону... Вони стогнали разом, майже хором. Вона — мало не підстрибуючи та звиваючись в його руках, і він — з кожним разом все сильніше вдавлюючи в її тіло свій міцний кілок. Тепер йому доводилося вже тримати її, розслаблену і вологу від поту. Але це було солодко. Він обома долонями стискав її сідниці, одночасно трохи направляючи її рухи. Нарешті дівчина затремтіла в екстазі, буквально впавши йому на груди. Але і сам відьмак вже виливав струмені гарячого насіння їй всередину, щедро зрошуючи її, як ніби заливаючи цей природний вогонь. Вона скрикувала, і ікла її зубів все виразніше проступали, збільшувалися і загострювалися тонкими голками. Вона стискала стегнами член чоловіка та одночасно примірялася, вишукуючи на його тілі вену з гарячою кров'ю. Відштовхнути її вже не було сил і тільки один рух зумів зробити відьмак, викинувши руку вперед. Гострі жала іклів впилися в його вену і кров бризнула на обличчя вампірки. Вона злизувала і смоктала її, вся звиваючись, ніби в новому екстазі. Але вже через хвилину завмерла, ніби прислухаючись до чогось. Він зміг відштовхнути її тіло, яке стало ніби ватним і податливим. Вона знову затремтіла, але вже зовсім від іншого – біль спалював її нутрощі. Відьмак, який був без штанів, швидко підвівся і глянув на дівчину, що корчилася. Романтичне порно оповідання на paprikolu.net.ua.
— У війта немає ніякого сина, — безпристрасно сказав він, беручись за руків'я срібного меча. — І мій еліксир в крові спалює твоє нутро. А тепер ти помреш.
Меч увійшов в її тіло, срібло зруйнувало його. З якоюсь тугою дивився відьмак, як її груди, ноги, стегна повільно розпадаються на порох...
Кінь повільно переставляючи ноги брів по тракту, а вбивця чудовиськ з перев'язаною рукою сумно посміхався якимось своїм думкам.